“Жарт людського існування в тому, що єдине світло в кінці тунелю — це світло пологового кабінету. Всі дальші життєві зусилля людини, по суті, продиктовані бажанням повернутися в темний і теплий тунель материнської утроби, де немає ні страху, ні клопотів, ні відповідальності. Похорон — це фактично метафора такого повернення, його симулякр. Померлий, ти знову не маєш ні страху, ні клопотів, ні відповідальності. Просто замість темного і теплого тунелю материнської утроби отримуєш темну і холодну діру. Тому життя — це короткий проміжок між неіснуванням і небуттям, де ви можете спробувати щось зробити.”
―
Андрій Бондар,
І тим, що в гробах
