Міленко Єрґович > Quotes

“У певні роки життя, таке вже правило, принаймні в останні сто з гаком років, приходять до тебе й кажуть: місто, в якому ти народився, більше не твоє, бо ти з нього поїхав, а в тому, де ти оселився і де тебе п'ятдесят років шанували і любили, радять повертатися туди, звідки приїхав, і дивляться на тебе, як на зайду, наче ти вчора останнім нічним поїздом із фанерною валізкою в руці прибув на їхній вокзал. Радять знайти табір, хоча й добре знають, що ти ніякий не кочівник, що прив'язаний до одного-єдиного місця, де живеш, того, де є твоя шафка для взуття, холодильник і журнальний столик, але ні, забирайся з тим табором з їхнього міста, куди — сам обирай, а найліпше — до бісової матері. У певні роки життя, зазвичай уже тоді, коли ти кинув якір, кілька разів у паспорт вклеїв нову фотографію, придбав собі вудку і перезнайомився з усіма, розумієш, що ти десь прикро помилився, бо просто-на-просто ти нетутешній. Розумієш, що місця, звідки походиш, більше нема і що стан речей ніяк інакше, ніж твоєю смертю, не можна виправити. У великих містах є цвинтарі чужинців. Коли помреш, знову матимеш сякий-такий шмат своєї землі.”
― Міленко Єрґович, Srda pjeva, u sumrak, na Duhove

“Тільки ненависть між людьми впізнається без слів. Усе інше може бути обманом, хибним враженням, для всього іншого людей треба добре знати, щоб судити про чужі почуття, тільки ненависть можна визнати справжньою, автентичною, навіть не знаючи тих, що ненавидять.”
― Міленко Єрґович, Srda pjeva, u sumrak, na Duhove

“На протилежному від суспільної і колективної відповідальності боці – аж ніяк не колективна невинність.
На протилежному боці – безвідповідальність.”
― Міленко Єрґович

“Небезпечно переконувати себе, що наш відчай — це остаточна, найдостовірніша істина щодо ситуації у світі.”
― Міленко Єрґович

“То був час, коли в людях почав прокидатися страх смерті, але не той страх, що його має кожна розумна істота після того, як у п'ять-шість років уперше подумає, що все має свій кінець і що за тим кінцем немає нічого, але страх насильницької смерті, від пострілу чи ножа, страх перед людьми в уніформі, перед тим, що потойбіч від життя порядного громадянина найгіршим варіантом є вже не ув'язнення та виключення з суспільства, ні — потойбіч голод, табори, комендантська година і все те, що досі існувало тільки в кіно та у спогадах старих.”
― Міленко Єрґович, Srda pjeva, u sumrak, na Duhove

“Тому, хто не вміє забувати, і згадувати нема чого.”
― Міленко Єрґович, Srda pjeva, u sumrak, na Duhove

“То був саме той короткий період після переселення до нового міста і нової країни, коли людина почувається майже безсмертною, бо вважає, що її тут нічого не стосується. Щойно країна і місто перестають бути чужими, щойно людина запам'ятовує назви вулиць і вже не мусить питати, де тут пошта, а де центральна площа, починаються образи й приниження.”
― Міленко Єрґович, Srda pjeva, u sumrak, na Duhove

“У певні роки життя, якщо людині щастить — тоді якомога пізніше, стається так, що втрачаєш батьківщину, материзну й коріння, і вже більше не знаєш, хто ти й звідки, і куди б не прийшов, у які двері не постукався б, звідусіль тебе женуть, як чужинця.”
― Міленко Єрґович, Srda pjeva, u sumrak, na Duhove

“Людина ніколи не може бути певна, що її ім'я помре разом із нею. Деякі імена живуть бурхливішим життям, ніж власники, що колись їх носили.”
― Міленко Єрґович, Srda pjeva, u sumrak, na Duhove