Goodreads helps you follow your favorite authors. Be the first to learn about new releases!
Start by following Генрі Марш.
Showing 1-8 of 8
“Психологічні дослідження стверджують, що найкоротший шлях до особистого щастя — це робити щасливими інших. Я ощасливив багатьох хворих успішними операціями, але й припустився багатьох жахливих помилок, які привнесли в моє життя, як і в життя більшості нейрохірургів, періоди глибого відчаю.”
― Do No Harm: Stories of Life, Death and Brain Surgery
― Do No Harm: Stories of Life, Death and Brain Surgery
“Уявлення про дуалізм думки та матерії, себто про те, що це абсолютно різні речі, закорінені в нас так само глибоко, як і віра в безсмертну душу, яка певним чином переживе наше тіло і розум. Моє "я", моє свідоме "я", що пише зараз оці слова, не відчуває себе як сукупність електрохімічних чинників, але це - його сутність.”
― Admissions: Life as a Brain Surgeon
― Admissions: Life as a Brain Surgeon
“Після цього я сів разом із родиною в маленькій кімнатці біля відділу, яка пристосована для «повідомлення поганих новин». Я намагався пояснити їм, що надії нема, а це насамперед суперечило моїй згоді оперувати, тому ця розмова давалася мені важко. Я сказав, що операція нічого доброго не дасть, і смерть Гелен є лише питанням часу.
— Я знаю, що ви не хотіли робити цю операцію, — сказав мені її брат після того, як я закінчив, — але ми хочемо, аби ви розуміли, що ми вам дуже вдячні. Інші лікарі нас просто не слухали. Вона знає, що помирає. Вона просто хоче ще трохи прожити, і все.
Поки він говорив, я дивився у вікно, був чудовий весняний ранок, навіть похмурий лікарняний задній двір виглядав трохи веселіше.
— Ну, якщо нам поталанить, вона зможе прожити ще декілька місяців, — сказав я, намагаючись пом’якшити удар, вже шкодуючи про те, яким чином розмовляв з ними декількома хвилинами раніше, не в змозі відшукати рівновагу між надією і реальністю.
Я залишив їх, щільно притиснутих один до одного коліньми, сидіти на маленькому дивані і міркував, йдучи темним лікарняним коридором, про те, як ми чіпляємось за життя, і наскільки менше було б страждань, якщо б ми цього не робили. Життя без надії безнадійно важке, але в кінці надія може нас так легко пошити в дурні.”
― Do No Harm: Stories of Life, Death and Brain Surgery
— Я знаю, що ви не хотіли робити цю операцію, — сказав мені її брат після того, як я закінчив, — але ми хочемо, аби ви розуміли, що ми вам дуже вдячні. Інші лікарі нас просто не слухали. Вона знає, що помирає. Вона просто хоче ще трохи прожити, і все.
Поки він говорив, я дивився у вікно, був чудовий весняний ранок, навіть похмурий лікарняний задній двір виглядав трохи веселіше.
— Ну, якщо нам поталанить, вона зможе прожити ще декілька місяців, — сказав я, намагаючись пом’якшити удар, вже шкодуючи про те, яким чином розмовляв з ними декількома хвилинами раніше, не в змозі відшукати рівновагу між надією і реальністю.
Я залишив їх, щільно притиснутих один до одного коліньми, сидіти на маленькому дивані і міркував, йдучи темним лікарняним коридором, про те, як ми чіпляємось за життя, і наскільки менше було б страждань, якщо б ми цього не робили. Життя без надії безнадійно важке, але в кінці надія може нас так легко пошити в дурні.”
― Do No Harm: Stories of Life, Death and Brain Surgery
“Думки, почуття та біль - усе це фізичні процеси, які відбуваються у нашому мозку. Тому біль, викликаний пораненням тіла, з яким морозок пов'язаний, не є ані болючішим, ані реальнішим за біль, який мозок генерує без жодних зовнішніх стимулів. Фантомний біль в ампутованій руці чи нозі буває просто нестерпним.”
― Admissions: Life as a Brain Surgeon
― Admissions: Life as a Brain Surgeon
“Після цього я сів разом із родиною в маленькій кімнатці біля відділу, яка пристосована для «повідомлення поганих новин». Я намагався пояснити їм, що надії нема, а це насамперед суперечило моїй згоді оперувати, тому ця розмова давалася мені важко. Я сказав, що операція нічого доброго не дасть, і смерть Гелен є лише питанням часу.
— Я знаю, що ви не хотіли робити цю операцію, -сказав мені її брат після того, як я закінчив, — але ми хочемо, аби ви розуміли, що ми вам дуже вдячні. Інші лікарі нас просто не слухали. Вона знає, що помирає. Вона просто хоче ще трохи прожити, і все.
Поки він говорив, я дивився у вікно, був чудовий весняний ранок, навіть похмурий лікарняний задній двір виглядав трохи веселіше.
— Ну, якщо нам поталанить, вона зможе прожити ще декілька місяців, — сказав я, намагаючись пом’якшити удар, вже шкодуючи про те, яким чином розмовляв з ними декількома хвилинами раніше, не в змозі відшукати рівновагу між надією і реальністю.
Я залишив їх, щільно притиснутих один до одного коліньми, сидіти на маленькому дивані і міркував, йдучи темним лікарняним коридором, про те, як ми чіпляємось за життя, і наскільки менше було б страждань, якщо б ми цього не робили. Життя без надії безнадійно важке, але в кінці надія може нас так легко пошити в дурні.”
― Do No Harm: Stories of Life, Death and Brain Surgery
— Я знаю, що ви не хотіли робити цю операцію, -сказав мені її брат після того, як я закінчив, — але ми хочемо, аби ви розуміли, що ми вам дуже вдячні. Інші лікарі нас просто не слухали. Вона знає, що помирає. Вона просто хоче ще трохи прожити, і все.
Поки він говорив, я дивився у вікно, був чудовий весняний ранок, навіть похмурий лікарняний задній двір виглядав трохи веселіше.
— Ну, якщо нам поталанить, вона зможе прожити ще декілька місяців, — сказав я, намагаючись пом’якшити удар, вже шкодуючи про те, яким чином розмовляв з ними декількома хвилинами раніше, не в змозі відшукати рівновагу між надією і реальністю.
Я залишив їх, щільно притиснутих один до одного коліньми, сидіти на маленькому дивані і міркував, йдучи темним лікарняним коридором, про те, як ми чіпляємось за життя, і наскільки менше було б страждань, якщо б ми цього не робили. Життя без надії безнадійно важке, але в кінці надія може нас так легко пошити в дурні.”
― Do No Harm: Stories of Life, Death and Brain Surgery
“До Майдану я, повертаючись до Англії, роками із захватом розповідав людям: «Україна — це дуже важлива країна!».
На мене зазвичай дивилися зі збентеженням: «А хіба це не частина Росії?».
І тоді я читав усім невеличку лекцію про те, що Україна — це один із важливих вододілів, де зустрічаються Європа та Азія, демократія та деспотизм.
Гадаю, більшість англійських колег та друзів ставилися до моєї легкої одержимості Україною як до ексцентричного хобі. Та коли розпочався Майдан і вся Європа побачила, як демонстранти б’ються зі спецзагонами «Беркуту» — ці картинки на екрані нагадували середньовічні битви: патериці, щити, катапульти, палаючі шини, від яких майдан Незалежності світився полум’ям і вгортався у чорний дим, — я міг вважати себе трішечки провидцем. За двадцять чотири роки, упродовж яких ми з Ігорем працювали разом, у нього виникало безліч різних клопотів. Він був таким собі революціонером та дисидентом від медицини і використовував усі здобуті від мене знання для того, щоб вдосконалити українську нейрохірургію. Адже медична система його батьківщини була такою ж авторитарною, як і політика.
Ігор нажив собі чимало ворогів і здолав чимало труднощів. Однак його пацієнтам велося дуже добре, тож невдовзі його клініка здобула популярність. А численні спроби старших колег та керівництва знищити його зазнали поразки. У Ігоревих досягненнях було щось героїчне, і я відчував, що моя багаторічна співпраця з ним стала частиною тієї самої боротьби проти корупції та автократії, яку провадили і протестувальники на Майдані.”
― Admissions: Life as a Brain Surgeon
На мене зазвичай дивилися зі збентеженням: «А хіба це не частина Росії?».
І тоді я читав усім невеличку лекцію про те, що Україна — це один із важливих вододілів, де зустрічаються Європа та Азія, демократія та деспотизм.
Гадаю, більшість англійських колег та друзів ставилися до моєї легкої одержимості Україною як до ексцентричного хобі. Та коли розпочався Майдан і вся Європа побачила, як демонстранти б’ються зі спецзагонами «Беркуту» — ці картинки на екрані нагадували середньовічні битви: патериці, щити, катапульти, палаючі шини, від яких майдан Незалежності світився полум’ям і вгортався у чорний дим, — я міг вважати себе трішечки провидцем. За двадцять чотири роки, упродовж яких ми з Ігорем працювали разом, у нього виникало безліч різних клопотів. Він був таким собі революціонером та дисидентом від медицини і використовував усі здобуті від мене знання для того, щоб вдосконалити українську нейрохірургію. Адже медична система його батьківщини була такою ж авторитарною, як і політика.
Ігор нажив собі чимало ворогів і здолав чимало труднощів. Однак його пацієнтам велося дуже добре, тож невдовзі його клініка здобула популярність. А численні спроби старших колег та керівництва знищити його зазнали поразки. У Ігоревих досягненнях було щось героїчне, і я відчував, що моя багаторічна співпраця з ним стала частиною тієї самої боротьби проти корупції та автократії, яку провадили і протестувальники на Майдані.”
― Admissions: Life as a Brain Surgeon
“Моїй матері пощастило вірити в життя після смерті, у мене цієї віри нема. Якщо мені не вдасться піти миттєво, єдиною втіхою для мене буде оцінка прожитого мною життя. Мені потрібно знати, що я, так само, як моя матір, не буду шкодувати за тим, як його прожив. У свої останні години, періодично втрачаючи свідомість та знову приходячи до себе, часом повертаючись до рідної німецької, вона сказала: "Це було чудове житття. Ми все сказали одне одному".”
― Do No Harm: Stories of Life, Death and Brain Surgery
― Do No Harm: Stories of Life, Death and Brain Surgery
“- Біль живе у мозку, - пояснив я, вщипнувши себе за лівий мізинець на очах у стажистів по той бік столу. - Болить не палець, біль живе у мозку. Те, що болить палець, - тільки ілюзія. Якщо в людини виникають психосоматичні симптоми, це означає, що мозок генерує відчуття болю без жодних подразників з боку периферійної нервової системи. Тому біль все одно абсолютно реальний, але лікувати його слід по-іншому. Однак пацієнти не люблять, коли їм таке кажуть. Їм здається, ніби їх критикують.”
― Admissions: Life as a Brain Surgeon
― Admissions: Life as a Brain Surgeon
