Діана Сеттерфілд > Quotes

“Наше життя видається нам надзвичайно важливим, тому ми схильні думати, що його історія має починатися з нашого народження. Спочатку не було нічого, потім народилася я... Одначе це не так. Людське життя - не нитка, яку можна виокремити з мотузки, розрівняти і покласти для загального огляду. Родинне життя - це павутина. Неможливо доторкнутися до якоїсь її нитки, не змусивши при цьому вібрувати решту

Початок. І почалося...”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“У моїй голові все наче розпалося на шматочки, а потім знову склалося, але вже по-іншому, як у калейдоскопі. Із людською свідомістю таке подекуди трапляється

Початок. Історія Маргарет”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“Я так довго прагнула подорослішати, що коли це нарешті сталося, я розгубилася й не знала, що зі своєю дорослістю робити. Я сподівалася, що, ставши "великою", одразу ж набуду необхідного досвіду й побачу себе такою, якою мені судилося бути в дорослому житті. Мені гадалося, що навколишній світ відкине свою звичну дитячу подобу і враз відкриє свій таємничий "дорослий" бік. Але натомість я, здобувши так бажану незалежність, відчула себе навіть молодшою і беззахиснішою,ніж дотепер.

Початок. Глава Історія Маргарет”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“Тримаючи книжку в руці, я пройшла через кімнату до дверей, натикаючись на меблі. А позаду мене чулося ритмічне дихання Еммеліни, яке нагадувало шум хвиль на березі моря

Середина. Сестри”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“І як це інколи трапляється, одне осяяння потягло за собою друге

Початок. Парк”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“Людина настільки призвичаюється до власних жахі,в що геть забуває про те враження, яке вони можуть справити на інших (Віда Вінтер)

Початок. Зустріч з міс Вінтер”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“Я зачинилася від світу за дверима свого кабінету і заселила цей замкнутий простір вигаданими мною істотами. Майже шістдесят років я безкарно підглядала за життям людей — людей, які ніколи не існували.

Я безсовісно підглядала в їхні серця й у їхні спальні. Я зазирала їм через плече, стежачи за рухами пера, яке писало любовні листи, заповіти і сповіді. Бачила, як кохаються коханці, як убивають убивці, як діти грають у піддавки й фантазують. В'язниці й борделі відчиняли мені свої двері; каравели і каравани несли мене через моря та пустелі; я рухалася у просторі й часі, залишаючи позаду континенти і століття. Я була свідком ницості сильних світу цього і шляхетності скромних простолюдинів. Я схилялась над сплячими біля їхніх ліжок так низько, що вони могли відчути мій подих. Я бачила їхні сни...

У моєму кабінеті — ціла юрба персонажів, які ждуть свого часу, щоб з'явитися у ще не написаних книжках. Ці люди прагнуть жити; вони смикають мене за рукав і благають: «Я наступний! Ну ж бо! Тепер моя черга!» Мені ж доводиться вибирати. І коли я когось оберу, решта мусить угамуватися і ждати собі тихенько місяців із десять чи й цілий рік, доки я не закінчу книжки, — а тоді знову зчиняють гармидер.”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“Кажуть, бувають моменти, коли обличчя людини і її тіло здатні виразити пристрасні бажання серця настільки точно, що їх можна читати, наче книжку

Середина. Місіс Лав вив'язує п'ятку на сірій шкарпетці”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“У його голосі чулася вдавана безтурботність людини, яка розповідає щось дуже для неї важливе, історію настільки для неї дорогу і виплекану, що її значущість доводиться вбирати в одіж байдужої легковажності - на той випадок, якщо співрозмовник не виявить належного співчуття

Середина. Знову в Енджелфілді”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“Двічі, коли я вив'язувала другу п'ятку на шкарпетці, до мене підбиралася смерть. Коли ж це трапилося втретє, до моїх дверей прийшло життя. Цей випадок навчив мене не надто зважати на збіг обставин

Середина. Місіс Лав вив'язує п'ятку на сірій шкарпетці”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“Так, це безсердечно. Утім, діти часто демонструють схильність до жорстокості. Просто ми воліємо в них цієї риси не помічати

Середина. Маленька шпигунка у тисових заростях”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“Помираючи, люди зникають. Зникає їхній голос, їхній сміх, тепло їхнього подиху. Руйнується їхня плоть. З часом зотлівають і кістки. Зникає всяка жива пам'ять про них. Це жахливо і водночас природно. Однак для письменників є виняток із цього правила — правила неминучого зникнення. У книжках вони продовжують жити. І ми можемо віднайти їх. Віднайти їхній гумор, інтонацію, їхні настрої. Написаним словом вони здатні розлютити вас або, навпаки, потішити. Ці люди здатні змінити вас — попри той факт, що самі вони давно померли. Як комахи в бурштині, як мертві тіла, вмерзлі сотні років тому у кригу, люди, які за законами природи вже давно мали зникнути, і досі існують завдяки такому диву, як папір та чорнило. Хіба ж це не магія?

[...] Цікаво, а чи відчувають вони, оті померлі письменники, той момент, коли хтось бере до рук їхні книжки? Чи з'являється тоді у вічній темряві довкола них хоч малесенька цяточка світла? Як хочеться думати, що так воно і є! Адже померлим, либонь, дуже, дуже самотньо...”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“Увесь ранок я намагалася перебороти відчуття, ніби випадкові рештки однієї реальності намагаються крізь тріщини просочитися в реальність іншу. Таке враження часто виникає, коли ви починаєте читати нову книжку, щойно закривши попередню. Прочитанний твір відкладено, але його ідеї, теми, а подекуди й персонажі ще живуть у вашій свідомості, навіть у складках вашого одягу... Тож коли ви розгортаєте нову книжку, вони певний час іще залишаються з вами

Середина. Дощ і тістечко”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“У всіх нас є свої печалі, і хоча обриси цих печалей, їх тягар і обшир у кожного свої, присмак гіркоти однаковий для всіх нас

Початок”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale

“На відміну від вигадки – яку втіху, яку допомогу у скрутну хвилину може надати правда? Яка користь із правди, коли посеред ночі у димарі ведмедем реве вітер? Коли блискавка відбиває химерні тіні на стіні у спальні, а дощ стукає у вікно своїми довгими пальцями? Жодної! Коли ви клякнете від страху і холоду у своєму ліжку, не ждіть, що худюча кістлява правда примчить вам на допомогу. Вам потрібен м’який комфорт вигадки і фантазії. Заспокійлива, заколислива надійність брехні.

Початок. Лист”
― Діана Сеттерфілд, The Thirteenth Tale