Ірина Вільде > Quotes

“У вразливих людей буває це дуже часто: забувають про причину події, забуваються про неї саму, а відчувають тільки саме вражіння, сам його запах - приємний або неприємний.”
― Ірина Вільде, Б'є восьма

“- Цить, цить, - казала я їй, - далекі світи не для таких, як ми з тобою. Цить, бо кажуть, що тут і там, близько й далеко, всюди однаково...”
― Ірина Вільде

“Твоя мати... називала це "успіхом" в житті... могти за добру ціну продати себе

*Всюди однаково*”
― Ірина Вільде

“Читачу, чи не буває тобі нудно часом? Тоді розгорни сторінки поеми життя і пошукай той розділ, де змальована людина, схожа на тебе

*Поема життя*”
― Ірина Вільде

“... пане добродію: доки немає українського кабаре, національно свідомої проститутки, доти ми не доросли до державної нації.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські. Том 3

“А відомо, що немає кращих ліків для наболілого серця, як розбинтувати його і показати рану комусь щирому.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські. Том 3

“Людська душа, як земля, складається з тисячі шарів, формованих не одним віком, а століттями.”
― Ірина Вільде, Повнолітні діти

“Трагедія великої людини, що забагато знає й бачила

*Всюди однаково*”
― Ірина Вільде

“Деякі слова, як мелодії, дзвенять у душі, а передати їх не можна

"Всюди однаково”
― Ірина Вільде

“- Всюди однаково... всюди однаково, - говорять твої втомлені очі, - а світ, такий здалека великий і незбагненний... зблизька видається химерною дитячою забавкою

*Всюди однаково*”
― Ірина Вільде

“Мала трагедія малої людини, що не має змоги шмат світу побачити”
― Ірина Вільде

“Що значить це слово "щастя"? Значить це - могли продавати себе тільки за високу ціну? Чи значить це - могли за гроші купити півсвіту?... Чи значить це - вбити в собі тугу за невідомим?

*Всюди однаково*”
― Ірина Вільде

“Ви знаєте, хто це студенти? Це ті, що сміються з перестарілих правд і поліції! Це ті, що мають відвагу критикувати законами освячений суспільний лад. Це ті, що штовхають поступ уперед! Це ті, що вміють кохати до загину і покидати без сліз!
Це ми - студенти! Будівничі нового ладу! Носії нових, сміливих ідей! Пробоєвики в хащах консерватизму!
Коли хочете знати, то наш стан кращий від лицарського: ми вступаємо в нього напровесні своєї молодости, а покидаємо, заки ще життя встигло поробити нас занадто розсудливими. Тому ми - молоді, безумні, одчайдушні! Ми - студенти!!!”
― Ірина Вільде, Повнолітні діти

“У хвилини душевного осамотіння відчиняла вона хвіртку від садочка своєї молодості, щоб дихнути ароматом спогадів, і знову замикала на ключ, аби чужа нога не могла дістатися туди.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські. Том 3

“В її становищі вийти заміж за Філька – це виграти у долі всі номери лотереї підряд, а не вийти – програти останній гріш.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“Чорні дубові буфети (креденси), оголені Катериною з срібла й дорогої порцеляни, ще дишуть старими добрими часами. Важкий, теж темний, круглий стіл з ногами у формі левиних голів з роззявленими пащами теж пам'ятає старі добрі часи. Старосвітський, шкіряний, колись темно-червоний, сьогодні почорнілий диван, з високим опертям та засмальцованим кружечком від таткової голови на ньому. Дві ясні плями на стінах по картинах, що їх забрала на Джерельну Катерина. Низько опущена фаянсова нафтова лампа, яку, відповідно духові часу, перероблено на електричну. Пожовклі, безліч разів штопані фіранки. Невід'ємний фікус, з мовби залізним листям. Шерстяні червоні у зелені полоски портьєри, перев'язані алюмінованими ланцюжками (старосвітсько!). Шкіряні, з високими спинками і вигідними поруччями крісла до комплекту з диваном. Вони, як диван, теж до комплекту полинялі і витерті.
От і вся панорама їдальні панства Річинських.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські, книга друга, частина друга

“Коли вже має бути наше свято, то, як кажуть гуцули, хай буде Великдень.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські. Том 3

“Що може бути більш трагічне, як безглузда, безцільна, нікому не потрібна, нічим не виправдана, абсурдна жертва.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“- Але що може світ знати про нашу велику взаємну тугу, дитя моє? - міркувала розжалоблено.
- Що може він про це знати? Учені лікарі і психологи знаюють про душу жінки тільки те, що вона сама їм скаже про себе. А бувають тремтіння жіночої душі з такої матерії, що їх не в силі схопити ні око, ні серце мужчини.
Бо є день і ніч. Жінка і мужчина.”
― Ірина Вільде, Повнолітні діти

“Проклинаю його всіма найстрашнішими прокльонами, що їх знає мій народ. Не смію вмерти, доки не зустрінуся з ним віч-на-віч. Хто вбив би його тепер, став би моїм особистим ворогом.
Зустрінемося, провіднику, навіть коли б ми обидва вже були старцями над гробом.
Пробач, моя, що не кохання, а помсту поставив на чолі всіх своїх життєвих питань. Уяви не маєш ти, моя росинко, яким могутнім стимулом до життя може бути жага помсти. І якою аморфною видається тепер моя зненависть до москаля, ляха, постолака у зрівнянні з цією, що ношу її у грудях до... свого!
Сталося те, чого я найбільше боявся: починаю втрачати віру в сенс нашої боротьби.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“Відома річ, що жінка завсіди має причину почувати себе ображеною: ображується, коли мужчина натякає їй, що прагне її, і почуває себе ображеною, коли він доказує їй, що навіть такого наміру не мав.”
― Ірина Вільде, Повнолітні діти

“вже сама нагода до вибору родить сумніви й вагання”
― Ірина Вільде, Повнолітні діти

“Мо­же, справді Ната­лен зроби­ла поми­лку у своїм жит­ті, що ви­йшла заміж за украї­нця, та ще попа? Бу­ла б одружи­ла­ся з німе­цьким чи французьким швейцарцем, і не те­рпіла б ні вона, ні її ді­ти почу­т­тя меншо­вартості.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські. Том 3

“- Я тобі правду говорю, Славуню, пізніше таки неправду не болить уже, але біда в тім... так воно вже є... що і того не любиш, і другого полюбити не можна. Роки іноді минають, трапляються тобі і кращі, і ліпші люди, а серце мов замерло. Таке зі мною було, і так воно вже лишилося...”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“Щоб увійти в безсмерття, людина мусить скласти два екзамени: один перед сучасниками, другий - перед історією.”
― Ірина Вільде

“Не можу знати, що таке фашизм і що таке у практиці комунізм? Тому я поки що ні за тих, ні за других. А втім, чому я маю бути за когось? Я – за свій народ. Я знаю свій знедолений народ, і більш мені нікого не треба... Нікого!”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“Окупант (буду їх терміном називати польський уряд) почав наступ якраз з національних позицій, і тому саме на цю лінію фронту і перекинемо всі резерви. Мене переслідують не тому, що я син бідняка чи робітника, а перш за все тому, що я українець. Мені не дають роботу не тому, що я пролетарського походження, а насамперед тому, що я домагаюся її українською мовою. І я безробітній не тому, що роботи взагалі нема, а тому, що за неї я повинен заплатити вірою і національністю своїх прадідів.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“Може й такої посади не бути, але поляком я залишуся сяк чи так. Я на своїй землі. — Як то? — знервувався Ілакович. — Як то? Станіславщина — це польська земля? — А ксьондз канонік не знали про це? Це мені подобається! Це майже гумористика! Тоді я дозволю нагадати ксьондзу, що ще з 1340 року поляки огнєм і мечем завоювали ці землі. Але що це я, правник, маю вчити історії ксьондза. Та, повертаючи до попереднього, я вважаю, що на моїй польській землі завжди знайдеться місце і праця для поляка, незалежно від суспільного і державного ладу країни… — Таж ваш батько був українцем, Квасниця! — Ксьондз наївний, як новородок. Ніколи пан Квасниця не був українцем. Був собі поцтивим русином, прошу ксьондза. А це колосальна різниця.”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські. Том 3

“Любов не розбирає... пияк чи злодій,...”
― Ірина Вільде, Сестри Річинські

“подали собі руки і стояли проти себе усміхнені, відсвіжені, обновлені своєю любов'ю, що, як кожна любов по перепросинах, була ще ніжніша і сердечніша.”
― Ірина Вільде, Б'є восьма