Karoline Georges

“Більшість часу я не думаю про власне тіло. Не знаю, що маю відчувати, коли роблю собі пальпацію, що там повинно бути, а що — ні. Моє тіло схоже на сусіда, про існування якого я «знаю, якого іноді десь там чую, але ніколи не зустрічала.
І враз це мене починає непокоїти.”
― Karoline Georges, De synthèse

“Я жила поміж двох світів, ні реалізованою насправді у власному тілі, ані повністю поглинутою світом фікції, який перетинала.
Я розвивалася, але не могла назвати власних філософських орієнтирів. Не знала, чи я атеїст, чи агностик, а чи віруюча. Не знала, чи вірю я в реінкарнацію, чи хочу для себе після смерті нірвану, чи рай, а чи нічого. Не знала, чи маю віру в людство, чи ні, чи людський вид є таким собі штамом бактерії, який оскверняє планету, чи навпаки, він перебуває у процесі трансмутації, в точці, в якій розкривається його справжня божественна природа. Мені хотілося вірити. Що насправді існують шамани, здатні перетворитися на орлів, монахи, які медитують голими надворі посеред тібетської зими. Що чорна енергія космосу, можливо, є універсальною божественною свідомістю. Було досить однієї книжки, щоб я полюбила науку, а потім іншої — щоб я сповнилася недовірою до неї, щоб у мене виникло бажання зацікавитися «езотеричною інтуїцією. Я була глибоко вільною і водночас губилася в нескінченому лабіринті заплутаних знань, абсурдно організованих, як вимисел. Я сумнівалася в усьому. Більшість часу мала відчуття, що нічого насправді справжнього не існує, що все залежить від прийнятої точки зору.”
― Karoline Georges, De synthèse