“… «я була нечутливою до поганого поводження з собою. Або, точніше, у мене не було сил генерувати хоч якісь емоції. Стан постійного переляку з мого дитинства змінився певною байдужістю. Я просто спостерігала. Достатньо було завмерти перед екраном довколишнього світу, і всі програми змінювали одна одну, за галасом ішов безлад, божевільний регіт і драма; траплялися «прекрасні люди й монстри, усе було мінливим, а я залишалася їхнім вірним глядачем, завжди.”