Чомусь будь-яка феміністична драма розвивається за сценарієм Валері Соланас: дівчата зустрічаються із маскулінною агресією (найчастіше, сексуальним насильством) і вирішують цю проблему шляхом фізичного знищення її носіїв.

Далі вони відчувають потяг одна до одної як результат заперечення потенційно загрозливих гетеросексуальних стосунків: Марі показує Жанні, як, на її думку, виглядає чоловіча сексуальність - щойно вони вкрали цей пістолет у поліцейського, здійснивши цим акт символічної кастрації чоловічого.

Але у фільмі "Месідор" Алена Таннера ця тема знаходить своєрідну трактовку - адже йому важливо показати, що відбувається з людиною, яка вирішує заперечити усталені норми соціальної поведінки. "Якщо би вони дозволили себе зґвалтувати, то все би було добре, - ніби каже він, - бо зґвалтування - це цілком зрозумілий акт. Цей злочин добре описаний у кримінальному кодексі, і суспільство знає, як на нього реагувати". "On continue", - весь час повторюють вони і потрапляють у кошмар ірраціонального хаоса. "Elle veut le chaos" - могли би повторити вони за героїнею відомого фільму Дені Коте.