У 1990-х роках для мене (і, сподіваюся, ще для когось) була дуже актуальна ідея про те, що Віктор Пєлєвін - це поп-ерзац російського постмодернізму для масового читача. Я навіть прочитав у паперовій газеті і спеціально вирізав з неї ножицями, а потім довго, декілька років, зберігав у ящику стола, витягав і перечитував (OMG!!!) колонку російського літературного критика про те, що Пєлєвін - це пепсі, порівняно зі справжнім вином сучасної літератури. Я був повністю згодний із цією колонкою.
Але йшов час і, здається, ця ідея втратила актуальність через те, що читачам Пєлєвіна просто немає з ким його порівнювати. Вони не знають і ніколи не дізнаються нічого про базу порівняння, бо вони не читають цих умовних Вікторів Єрофєєвих, Євгенів Попових, Саш Соколових та Вікторів Бейлісів.
Втім ідея того, що Пєлєвін - це літературний поп-ерзац завжди була і лишається одним із головних світоглядних орієнтирів для мене, хоча в цьому, здавалося би, практично майже немає ніякого сенсу.