“-Прем'єр-міністр, - відповів я, - це створіння, якому чужі почуття суму, радощів, любові, ненависті, жалю та гніву. З усіх пристрастей йому відома тільки жадоба влади, багатства та титулів. Слова він уживає для чого завгодно, лише не для того, щоб висловлювати свою думку. Правду каже лише тоді, коли хоче щою її вважали за брехню, а бреше коли сподівається, що йому повірять. Той, кого він ганьбить поза очі, може сподіватися на його прихильність, а той, кого він вихваляє перед іншими, може вважати себе від того за пропащу людину. Найгірна ознака - це коли він щось обіцяє, а надто - коли присягається допомогти... Тоді, кожен, хто має розум, зразу йде від нього й відкидає всяку надію.
Є кілька способів стати прем'єр - міністром. Найпоширеніші серед них два - вміло звести наклеп на людину, яка займає цей пост, або якнайзапальніше виступити проти придворної розбещеності. Розумний король завжди вибирає того, хто вживає останнього способу, бо ці палкі викривачі вад звичайно стають найслухнянішими виконавцями волі свого пана.
Маючи в своїм розпорядженні всі урядові посади, міністр забезпечує собі владу, підкуповуючи більшість членів сенату чи державної влади. Натішившись необмеженою владою та зібравши величезне багатство, міністри відходять від громадської діяльності, обтяжені награбованим у народу добром.
Палац прем'єр-міністра являє собою не що інше, як розплідник, де виховуються люди одного з ним гатунку. Його слуги, наслідуючи приклад свого пана, навчаються трьох мистецтв - бути нахабними, брехати й підкуповувати. Кожен з них у своїй сфері користається не меньшим впливом, ніж сам міністр. Перед ними запобігають усі, навість особи найвищого рангу. Іноді ж, завдяки своїй спритності та безсоромності, їм удається заступити посаду свого пана...


Розділ 6

Частина 3. Подорож до гуїгнгмів”