Джонатан Свіфт > Quotes

“Ці безумці плекали багато ще й інших нездійсненних та диких химер, які ніколи доти не складали на думку нікому з мислячих людей, і я ще раз пересвідчився, що на світі немає нічого настільки незвичайного або безглуздого, щоб його дехто з філософів не захищав би як істину

Розділ VI

Частина III. Подорож до Лапути, Бальнібарбі, Лаггнеггу, Глаббдабдрібу та Японії”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Щодо чесності, справедливості, розуму та освіти, то їх передбачалося не оподатковувати зовсім. Це ж бо такі своєрідні якості, що їх ніхто не визнає в сусіда, і кожен завжди помилиться, визначаючи їх у себе

Розділ VI

Частина III. Подорож до Лапути, Бальнібарбі, Лаггнегу, Глаббдабдрібу та Японії”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Наш простий люд живе з того, що виробляє всі потрібні для життя речі, які можуть придбати лише ті, в кого є гроші. Вдома я, наприклад, носив одяг, над яким, щоб його виготовити, працювало сто ремісників.
Ще більше народу працювало над спорудженням мого будинку. А щоб убрати як слід мою дружину, треба в п'ять разів більше людей.
Якось я розповів його милості, як померли від хвороб деякі мої матроси. Після цього я був змушений розповісти й про тих людей, що живуть з лікування хворих. Я зазнав надзвичайних труднощів, поки пояснив йому, що таке хвороба. Він знав, що за кілька днів перед смертю гуїгнгнм слабне, та що з часом з ним може трапитись нещасливий випадок...
Я сказав, що ми споживаємо тисячи страв, які діють протилежно одна одній, їмо, не відчуваючи голоду, і п'ємо без спраги. Що частогусто в нас пиячать цілими ночами, нічого не ївши, а це призводить до зледащіння, викликає запалення в нашому тілі і розладнує травлення. Щоб подати йому список усіх хвороб, які нищать людське тіло - неможливо, бо їх не менше як п'ять чи шість сотень, і чіпляються вони до всіх наших органів тіла. Щоб боротися з недугами, у нас виховують особливих людей, які лікують або вдають, що лікують хворих. І я докладно розповів про наших лікарів, про їхні спроби лікування різних хвороб, про їх зажерливість та дурисвітство...

Розділ 6

Частина 3. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Живучи новим життям, я ні в чому не відчував нестачі. З наказу хазяїна мені збудували хатку за тамтешнім зразком ярдів за шість од його дому. Я сам обмазав її стіни та долівку глиною і застелив рогожами власного виробництва. З конопель, які ростуть там у дикому вигляді, я пошив собі матрац і набив його пір'ям різних птахів, яких ловив у сильця, сплетені з волосся єгу. З допомогою гнідого огира я змайстрував два стільці. Зі шкурок кролів та звірятка, що зветься ннухнох, я виготував собі одяг, бо старий мій на той час зовсім зносився. З них‑таки я зшив собі дуже пристойні панчохи. Черевики я підбив дощечками, а коли зносився верх, замінив його новим з висушеної на сонці шкури єгу. Часом я знаходив дупла з медом диких бджіл і домішував його до води або їв з вівсяним хлібом. Ніхто не міг би краще від мене підтвердити прислів'я, що природу дуже легко задовольнити і що біда всього навчить.

Загалом кажучи, я був цілком здоровий і спокійний. Мене не могли хвилювати ні зрада чи невірність друга, ні інтриги явного або прихованого ворога. Мені не доводилось ні давати хабара, ні підлещуватись, запобігаючи ласки якогось вельможі або його улюбленця. Я не потребував захисту ні від шахрайства, ні від насильства. Тут не було ні лікарів, щоб руйнувати моє тіло, ні юристів, щоб руйнувати мій достаток, ні шпигунів, щоб стежити за моїми словами та вчинками. Тут не було базік, моралістів, наклепників, злодюг, розбійників, адвокатів, блазнів, картярів, політиканів, дотепників, нудних балакунів, сперечників, насильників, убивць, шахраїв. Не було ні партій, ні політичних клубів, не було в'язниць, сокир, шибениць, батогів та ганебних стовпів. Не було шахраїв‑крамарів та здирників‑майстрів. Не було чванства й пихи. Не було чепурунів, бешкетників, п'яниць, не було тупих бундючних педантів, не було в'їдливих, вибагливих, дріб'язкових, шумливих, галасливих, ледачих, зухвалих, сварливих, фальшивих друзів. Не було ні негідників, яких правителі підняли з пилюки заради їхніх мерзот, ані благородних людей, кинутих у пилюку за їхні чесноти. Не було лордів, скрипалів, суддів та вчителів танців.

РОЗДІЛ X.

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Правда зажди проторує собі шлях до здорового глузду...

Частина II. Подорож до Бробдінгнегу. Розділ VIII”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“На його думку, ми являємо собою особливу породу тварин, обдарованих невеличкою часткою розуму, який використовуємо виключно на те, щоб розвивати природжені наші хиби та набувати нових, невластивих нам од природи. Ми самі позбавляємо себе небагатьох здібностей, якими нас обдаровано, дуже вміло вигадуємо собі нові потреби і все життя витрачаємо на вишукування різних способів задовільнити їх

Розділ 7

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Моя відверто й сміливо висловлена думка настільки суперечила політичним поглядам його величності, що він так і не зміг пробачити мені цього. Він дуже тонко дав це зрозуміти державній раді, де, як переказували мені, найрозумніші підтримували мене, принаймні своєю мовчанкою, зате інші, мої потайні вороги, не могли втриматися від деяких виразів, що відбились - таки на мені, хоч і посередньо. Відтоді його величність і ворожа мені кліка міністрів розпочали інтригу проти мене, яка через два місяці ледве не спричиналася до моєї загибелі. Ось як мало важать найбільші послуги вчинені монархами, у порівнянні з відмовою догоджати всім їхнім примхам.


Частина I. Подорож до ліліпутів. Розділ V”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Більшість лапутян, а надто ті, що працюють у галузі астрономії, ставляються до астрологічних віщувань, хоч і соромляться визнати це прилюдно. Але найчуднішим і найнезрозумілішим здавалася мені їхня пристрасть до політики, в якій вони надзвичайно кохаються, раз у раз дискутуючи питання державного характеру й гаряче обстоюючи кожну деталь партійної думки. Щоправда, такий самий нахил я спостерігав і в більшості моїх знайомих європейських математиків, але ніколи не міг знайти нічого спільного між цими двома галузями знань... А втім, я думаю, що ця характерна для математиків риса походить від загальнолюдської властивості втручатися саме в те і цікавитись тим, що ми найгірше знаємо й до чого найменьше підготовані наукою та природою

Частина III. Подорож до Лапути Бальнібарбі, Лаггнеггу, Глаббдабдрібу та Японії. Розділ II”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Наш простий люд живе з того, що виробляє всі потрібні для життя речі, які можуть придбати лише ті, в кого є гроші. Вдома я, наприклад, носив одяг, над яким, щоб його виготовити, працювало сто ремісників.
Ще більше народу працювало над спорудженням мого будинку. А щоб убрати як слід мою дружину, треба в п'ять разів більше людей.
Якось я розповів його милості, як померли від хвороб деякі мої матроси. Після цього я був змушений розповісти й про тих людей, що живуть з лікування хворих. Я зазнав надзвичайних труднощів, поки пояснив йому, що таке хвороба. Він знав, що за кілька днів перед смертю гуїгнгнм слабне, та що з часом з ним може трапитись нещасливий випадок...
Я сказав, що ми споживаємо тисячи страв, які діють протилежно одна одній, їмо, не відчуваючи голоду, і п'ємо без спраги. Що частогусто в нас пиячать цілими ночами, нічого не ївши, а це призводить до зледащіння, викликає запалення в нашому тілі і розладнує травлення. Щоб подати йому список усіх хвороб, які нищать людське тіло - неможливо, бо їх не менше як п'ять чи шість сотень, і чіпляються вони до всіх наших органів тілаю Щоб боротися з недугами, у нас виховують особливих людей, які лікують або вдають, що лікують хворих. І я докладно розповів про наших лікарів, про їхні спроби лікування різних хвороб, про їх зажерливість та дурисвітство...

Розділ 6

Частина 3. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Ви намагалися виставити в найкращому світлі вашу батьківщину, мій любий маленький приятелю Грільдріг. Але натомість ви довели мені, що найпотрібніші якості для законодавця - неуцтво, лінощі та розбещеність. Що найкраще тлумачать і застосовують закони ті, хто завжди перекручує правду і сам ніколи не виконує її. Є у вас, правда, дещо корисне, але воно на одну половину не здійснується в житті, а на другу половину забруднене загальною розпустою. З ваших слів не видно, що доброчесність справді допомагає висунутись у вашому суспільстві; що за добрі прикмети дають титул лорда, за вченість і побожність звання єпископа, що солдата нагороджують за його подвиги й мужність, суддю - за безсторонність, сенатора - за любов до батьківщини, радника - за мудрість


Частина II. Подорож до Бробдінгнегу Розділ VI”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“-Прем'єр-міністр, - відповів я, - це створіння, якому чужі почуття суму, радощів, любові, ненависті, жалю та гніву. З усіх пристрастей йому відома тільки жадоба влади, багатства та титулів. Слова він уживає для чого завгодно, лише не для того, щоб висловлювати свою думку. Правду каже лише тоді, коли хоче щою її вважали за брехню, а бреше коли сподівається, що йому повірять. Той, кого він ганьбить поза очі, може сподіватися на його прихильність, а той, кого він вихваляє перед іншими, може вважати себе від того за пропащу людину. Найгірна ознака - це коли він щось обіцяє, а надто - коли присягається допомогти... Тоді, кожен, хто має розум, зразу йде від нього й відкидає всяку надію.
Є кілька способів стати прем'єр - міністром. Найпоширеніші серед них два - вміло звести наклеп на людину, яка займає цей пост, або якнайзапальніше виступити проти придворної розбещеності. Розумний король завжди вибирає того, хто вживає останнього способу, бо ці палкі викривачі вад звичайно стають найслухнянішими виконавцями волі свого пана.
Маючи в своїм розпорядженні всі урядові посади, міністр забезпечує собі владу, підкуповуючи більшість членів сенату чи державної влади. Натішившись необмеженою владою та зібравши величезне багатство, міністри відходять від громадської діяльності, обтяжені награбованим у народу добром.
Палац прем'єр-міністра являє собою не що інше, як розплідник, де виховуються люди одного з ним гатунку. Його слуги, наслідуючи приклад свого пана, навчаються трьох мистецтв - бути нахабними, брехати й підкуповувати. Кожен з них у своїй сфері користається не меньшим впливом, ніж сам міністр. Перед ними запобігають усі, навість особи найвищого рангу. Іноді ж, завдяки своїй спритності та безсоромності, їм удається заступити посаду свого пана...


Розділ 6

Частина 3. Подорож до гуїгнгмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Я розповів, що серед нас є товариство людей, яких змалку вчать великою кількістю слів доводити, що чорне - біле, а біле - чорне, в залежності від того, зо що їм більше платять. Це товариство тримає в рабстві весь народ. Коли наприклад, сусід понадиться на мою корову, він наймає адвоката довести, що моя корова повинна належати йому. Тоді я обстоюючи свої права, мушу найняти іншого адвоката, бо закон не дозволяє громадянам самим захищати себе на суді. В цьому випадку мені - справжньому власникові корови - загрожують дві небезпеки. По-перше, мій адвокат, звикши майже з колиски боронити брехню, почуває себе дуже ніяково, коли йому випадає боронити правду. Для нього це - незвичайна робота, і проводить він її дуже незграбно, якщо не просто несумлінно. По-друге обствоювати правуд він повинен з великою обережністю, щоб судді не висловили йому догани, а товариші не виключили зі свого товариства за порушення старих звичаїв.
Отож, щоб зберегти свою корову, мені лишається два способи - або подвоєною платнею підкупити адвоката супротивної сторони, і тоді той продасть інтереси свого клієнта, облудно натякнувши судові, що правда на його боці; або виставити перед судом свою справу, як несправедливу, вдавши, що корова насправді не моя. Коли спритно зробити це, то прихильність суддів до мене забезпечена.
Я пояснив хазяїнові, хто такі судді, і розповів, що їх призначають з числа найвправніших брехунів-адвокатів, коли ті зовсім постаріють і зледащіють. Змагавшись усе своє життя проти правди та справедливості, вони й тепер потурають брехні, порушенню присяги та насильству.
Адвокати вважають, що всі судові вироки мають силу закону, і через це завжди намагаються посилатись на постанови суду в подібних справах, хоч би вони й суперечили справедливості та здоровому глуздові. Ті колишні вироки для них - головні авторитети. Вони завжди наводять їх, обгрунтовуючи найнесправедливіші думки, і судді завжди керуються ними.
Під час судового розгляду адвокати странно уникають заходити в суть справи, а все своє красномовство, нахабство і в'їдливість звертають на дрібниці. Так, їм зовсім не цікаво знати, чи має мій супротивник будь-які права на корову. Ні, вони починають допитуватись, чи полова вона, чи муруга, чи довгі в неї роги, чи паслася вона на полі, чи на луці, чи доїли її в корівнику, чи десь-інде, на які хвороби вона хворіла і таке інше. Посперечавшись про це, вони просять одкласти справу, і діло розв'язується через десять, двадцять, а то й тридцять років.
Треба також зазначити, що це товариство має свою говірку і свій особливий жаргон, незрозумілий простим смертним. Цією мовою писано всі їхні закони, яких вони випускають велику силу, зовсім переплутуючи істину з брехнею, а правду з несправедливістю. Щоб довести, наприклад, що лан, яким протягом шести поколінь володіли мої предки, належить мені, а не якомусь чужинцеві, що живе за триста миль од мене, треба витратити років тридцять.
Політичні справи суд розглядає значно простіше й скоріше. Суддя насамперед дізнається, як ставляться до обвинуваченого владущі люди, і залежно від того, дотримуючись усіх формальностей, або засуджує злочинця на смерть, або звільняє його.
Перебивши тут мою мову, хазяїн висловив жаль, що таких напрочуд здібниз створінь, як ці адвокати, не заохочують до того, щоб вони вчили інших мудрості та доброчесності. Відповідаючи на це, я запевняв його милість, що всі вони, поза межами свого фаху, - страшенні неуки, дуже обридливі в товариській бесіді, визнані вороги науки й освіти, і що вони мають нахил збивати людей з пантелику в усякому питанні, про яке зайде мова

Розділ 5

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Наші урядові установи та закони ясно свідчать, що нам бракує справжнього розуму, а значить і доброчесності, бо для керування розумними створіннями досить самого розуму

Розділ 7

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Капітан був дуже задоволений, з мого нехитрого оповідання і висловив надію, що після повернення до Англії я зроблю послугу світові, виклавши все на папері та опублікувавши. На це я відповів, що, на мою думку, в Англії вже забагато книг про подорожі; що тепер мають успіх тільки книги про незвичайні пригоди, і я побоююсь, що багато хто з авторів зважає на істину меньше, ніж на свої власні вигоди - та честолюбство, і дбає лише про розвагу неосвічених читачів; що в оповіданні моїм буде мова майже виключсно про звичайні події і що воно не буде прикрашене тими описами дивовижих рослин, дерев, птахів та всяких тварин або варварських звичаїв та ідолопоклонства дикунів, яких так рясно в творах сучасних письменників

Частина II. Подорож д Бробдінгнегу. Розділ VIII”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Мій хазяїн так само, як і я, спостеріг, що на полях, де є поклади цього блискучого каміння, найчастіше відбуваються запеклі бійки між єгу, які завжди тиняються там цілими отарами
Він розповів також, що під час бійки між двома єгу за знайдений камінець дуже часто з'являється третій і забирає його собі. Він вбачає в цоьму деяку схожість з нашими сцдовими процесами. Признатися, я не заперечував
йому - в наших же інтересах, бо судові вироки в нас буваютькуди несправедливіші, ніж наведений ним спосіб розв'язання суперечок. Адже тут і позивач, і відповідач втрачають тільки камінець, за який вони засперечалися, тим часом як наш суд ніколи не припиняє справи, доки обидві сторони не втратять усе, що мали.
Ведучі свою мову далі, мій хазяїн сказав, що найогидніша риса в характері єгу є їхня ненажерливість. Вони жеруть усе, що навертається їм на очі - траву, коріння, ягоди, падло або все це разом і більше полюбляють награбоване та вкрадене, ніж те, що дають їм удома

Розділ 7

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Але те, що я розповів, збільшило його огиду до всієї породи єгу й посіяло в його мозку надзвичайний неспокій. Адже хоч єгу й викликають у ньго презирство, та він обвинувачує їх за всі огидні якості не більше як гннейх (хижу птицю) за жорстокість, або гострий камінь - за те, що той розкраяв йому копито. Коли ж такі жахливі вчинки роблять творіння, які пишаються своїм розумом, то він уважає, що їхній розбещений розум гірший за дикунство. Отож, йому здається, що ми обдаровані не розумом, а якоюсь особливою властивістю. Вона збільшує наші природні вади так само, як бурхливий потік, що, відбиваючи на своїй поверхні потворне тіло, не тільки збільшує його, а й спотворює ще дужче.

Розділ 5

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Змальована ж мною картина нашого життя, наших звичаїв та нашої діяльності показала йому велику схожість з єгу і в розумовому та моральному відношенні. Він сказав, що єгу ненавидять один одного більше, ніж будь-яку іншу тварину

Розділ 7

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Але хай читач повірить, що я зовсім не поділяю нахилу деяких мандрівників вихвалятися ласкою, якою їх обдаровували в чужих країнах

Розділ X

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Я ніколи не дозволяв собі втручатися в розмову, а тільки відповідав на запитання і завжди робив це з великим жалем, бо шкодував часу, який я міг би краще використати слухаючи. І справді, в тих розмовах кожне слово мало глибокий зміст. Завжди панувала надзвичайна чемність без найменшої манірності; кожний з них, говорячи, потішав самого себе і своїх слухачів. Вони ніколи не перебивали один одного, серед них не чути було суперечок. Гуїгнгнми гадають, що недовга мовчанка в товаристві дуже корисна. Так воно і є: адже тоді в голові з'являються нові думки, які дуже пожвавлюють розмову. На таких зборах звичайно обговорювались питання про дружбу та доброзичливість, суспільний лад та економічний стан країни. Іноді темою були природні явища, стародавні перекази, межі доброчесності, непохитні закони розуму.


Розділ X

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Нам, мандрівникам по далеких країнах, куди рідко потрапляють англійці та інші європейці, легко описувати морських та суходільних тварин. Однак головною метою кожного мандрівника має бути виховання розуму та доброчесності своїх співвітчизників за допомогою добрих і поганих прикладів з життя чужих країн.

Я хочу запропонувати, щоб видали закон, який зобов'язував би кожного мандрівника, перше ніж йому дозволять опублікувати відомості про свої подорожі, заприсягтися перед лордом‑канцлером, що все написане є – в міру розуміння – цілковита правда. Тоді несумлінні письменники не дуритимуть довірливих читачів різними байками. Замолоду я з величезною насолодою прочитав багато книжок про подорожі, але, об'їхавши відтоді більшу частину земної кулі й маючи змогу на підставі власних спостережень переконатися, як зухвало брешуть їхні автори, я пройнявся невимовною огидою до такого читання і не можу стримати обурення проти безсоромного зловживання людською довірливістю.

Розділ Х

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“У ліліпутів є звичай, запроваждений нинішнім імператором та його міністрами і дуже відмінний, як запевняли мене, від практики колишніх часів. Якщо задовольняючи мстивість монарха або злість його фаворита, суд дає особливий суворий вирок, то імператор на засіданні державної ради завжди виголошує промову про свою велику лагідність та добрість. Промову зараз же оголошують по всій державі, і ніщо не жахає народ так, як це вихваляння милосердя його величності, бо, що довша і переконливіша промова, то, як помічено, жорстокіша буває кара, і безневинніша жертва

Частина I. Подорож до ліліпутів. Розділ VII”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Благородні гуїгнгнми мають от природи нахил до всіх чеснот і не уявляють собі, як то розумна істота може робити щось зле. Отже, головне правило в них - це розвивати розум і керуватися тільки ним. Розум для них - не засіб для суперечок, як у нас, де його використовують, щоб довести яке завгодно твердження. Для гуїгнгнмів розум - це засіб збагнути,що розумне, а що ні. Так воно й повинно бути там, де немає злих пристрастей та корисливості і де думка не затемнена забобонами.
Пригадую, як важко було мені пояснити моєму хазяїнові значення виразу : "на мою думку". Він уважав, що розум учить нас заперечувати або твердити тільки те, чого ми певні. Отже, суперечки, спірки, дискусії, обстоювання неправдивих або сумнівних думок - це вади, незнані серед гуїгнгнмів. Так само, коли я намагався розкрити йому різні системи нашої філософії, він тільки сміявся з них. Йому було дивно, що люди, які претендували на розум, створювали складні теорії, спираючись лише на власні здогади

Розділ 8

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“На запитання про причини, які звичайно змушують країни воювати одна з одною, я відповів, що їм немає числа і що я наведу тільки найголовніші. Іноді до війни призводить честолюбство монарха, якому завжди мало землі та людей, що ними він порядкує, іноді розбещеність міністрів, які під'юджують короля розпочати війну, щоб заглушити або відвернути народний гнів проти поганого уряду
Не один мільйон жертв коштували релігійні незгоди... Найкривавіші та найнемилосердніші бувають звичайно ті війни, що виникають внаслідок розбіжності думок і здебільшого думок у незначних питаннях.
Іншим разом суперечка між двома монархами має вирішити, кому з них повинні належати володіння третього, що їх кожен уважає за свої. Іноді один король починає сваритися з іншим, боячися, щоб той не завівся перший. Часом війну оголошують через те, що ворог занадто сильний, а інколи через те, що він занадто слабкий. Буває, що нашим сусідам бракує того, що є в нас, або вони мають те, чого бракує нам
Тоді виникає війна, і ми воюємо, аж доки втратимо своє або заберемо їхнє... Війни вибухають і з того приводу, що якесь місто найближчого сусіда надто близько розташоване від нашого кордону або ще якась частина його держави може округлими й поповнити наші володіння... Багаті народи пишаються своїм багатством, тим часом, як бідні голодують, а голод і лиха завжди ворогують між собою.
Тому війни в нас ніколи не припиняються, і ремесло солдата скрізь уважають за найпочесніше

Розділ 5

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт , Gulliver’s Travels

“Отак простий народ завжди буває непримиренним ворогом знання

Розділ V

Частина III. Подорож до Лапути, Бальнібарбі, Лаггнеггу, Глаббдабдрібу та Японії”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Воднораз я пояснив йому, що наше дворянство зовсім не таке, як він собі його уявляє. Молоді дворяни ще з дитинства привчаються до розкошів і ледарства. А коли вони проп'ють мало не всі свої маєтки, то одружуються з жінкою, яку ненавидять і зневажають, а живуть з нею тільки через те, що в неї є гроші... Розумові вади супроводять вади тілесні і являють сполучення спліну, лінощів, невігластва, примхливості та чванливості.
А проте без згоди цих шляхетних виродків, об'єнаних в Палату лордів, не можна ні затвердити, ні скасувати, ні змінити жодного закону. Таким способом вони розпоряджаються безапеляційно і нами, і всією нашою власністю

Розділ 6

Частина 4. Подорож до гуїгнгмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Спочатку мені дуже бракувало солі, але незабаром я відвик од неї і дійшов висновку, що споживання її в нас - зайва розкіш, бо вперше її почали вживати тільки для того, щоб викликати спрагу на бенкетах (я, звичайно, не кажу про те, що сіль потрібна для зберігання м'яса під час тривалих подорожей або в місцевостях, далеких від великих ринків). Адже ми не знаємо жодної тварини, яка любила б сіль..

Та годі вже про їжу, хоч інші мандрівники в своїх книжках вельми широко розводяться на цю тему, ніби читачеві так уже цікаво знати, добре чи погано вони харчувалися...

Розділ II Гуїгнгнм приводить автора до свого житла. Опис цього житла. Як прийняли автора. їжа гуїгнгнмів. Автор у скрутному становищі через брак придатної їжі, але зрештою знаходить раду. Як харчувався він у цій країні.

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. ПОДОРОЖ ДО КРАЇНИ ГУЇГНГНМІВ”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Одне слово, я поводився так незвичайно, що всі вони, так само, як і капітан, побачивши мне вперше, вирішили, що я збожеволів. Згадує про це все лише для того, щоб показати велику силу звички і відносність наших уявлень.

Частина II. Подорож до Бробдінгнегу. Розділ VIII”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Мені було цікаво розпитатись, яким способом вельможі діставали високі почесті, титули та величезні багатства... Передо мною пройшла величезна кількість титулованих осіб, і я, після дуже поверхового ознайомлення, побачив таку мерзоту, що й досі не можу спокійно думати про це. Підступність, насильство, підкуп, шахрайство, звідництво й подібні гидоти були одні з найпростіших способів серед згаданих ними. Та коли деякі з них признались, що свої багатства і величність вони завдячують тому, що зрадили свого покровителя-монарха або батьківщину, інші - отруті, а більшість - підкупові правосуддя з метою занапастити невинного, - то ці відриття (сподіваюсь, мені вибачать це) зменьшили глибоку повагу, яку я, як і личить маленькій людині, почував до високопоставлених осіб.
Я часто чув про великі послуги, зроблені монархам та державам, і хотів побачити людей, що вчинили їх. Під час розшуків я виявив, що імен їхніх не можна знайти в жодному архіві. Збереглись лише прізвища кількох чоловік, змальованних історією в образі відчайдушних шахраїв та зрадників...
Мене здивувала розбещеність, яка так швидко й широко розвинулася в Римській імперії через розкіш, що її завели там останніми часами. Тому я вже меньше дивуюся з подібних випадків по інших країнах, де різноманітні вади панували куди довший час і де всю славу й усю здобич привласнював собі головнокомандувач, який, напевно, мав на них найменьше прав

Розділ VIII

Частина III. Подорож до Лапути, Бальнібарбі, Лаггнеггу, Глаббдабдрібу та Японії”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Знов-таки, всі скаржаться, що царські улюбленці завжди мають коротку та ледачу пам'ять

Розділ VI

Частина III. Подорож до Лапути, Бальнібарбі, Лаггнеггу, Глаббдабдрібу та Японії”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels

“Нам, мандрівникам по далеких країнах, куди рідко потрапляють англійці та інші європейці, легко описувати морських та суходільних тварин. Однак головною метою кожного мандрівника має бути виховання розуму та доброчесності своїх співвітчизників за допомогою добрих і поганих прикладів з життя чужих країн.

Я хочу запропонувати, щоб видали закон, який зобов'язував би кожного мандрівника, перше ніж йому дозволять опублікувати відомості про свої подорожі, заприсягтися перед лордом‑канцлером, що все написане є - в міру розуміння - цілковита правда. Тоді несумлінні письменники не дуритимуть довірливих читачів різними байками. Замолоду я з величезною насолодою прочитав багато книжок про подорожі, але, об'їхавши відтоді більшу частину земної кулі й маючи змогу на підставі власних спостережень переконатися, як зухвало брешуть їхні автори, я пройнявся невимовною огидою до такого читання і не можу стримати обурення проти безсоромного зловживання людською довірливістю.

РОЗДІЛ XII

Частина 4. Подорож до гуїгнгнмів”
― Джонатан Свіфт, Gulliver’s Travels