“Що я можу тобi на це вiдповiсти, Донцю? Що нас ростили мужики, обйобанi як-тiльки-можна з усiх кiнцiв, що потiм такi самi мужики нас трахали, i що в обох випадках вони робили з нами те, що iншi, чужi мужики зробили з ними? I що ми приймали й любили їх такими, як вони є, бо не прийняти їх — означало б стати по сторонi тих, чужих? Що єдиний наш вибiр, отже, був i залишається — межи жертвою i катом: мiж небуттям i буттям-яке-вбиває?”