“Я завжди сумуватиму за нею. Це тягар, що поклало на мене життя, і хай який він важкий, мені не вдасться його полишити. Але це не означае, що я не зможу бути в порядку. Чи навіть щасливою. Я поки не могла чітко його змалювати, але що, як настане день, коли порожнеча всередині болітиме не так нестерпно ія зможу думати про неї, згадувати її - і це не завдаватиме мені страждань? Я відчувала, що з тим днем нас розділяє чимало світлових років, але саме зараз стояла на вежі посеред Тоскани, а схід сонця був аж
до болю прекрасний.”