“У Республіці Сербській чоловіки не хочуть фотографуватися і ховають обличчя. Коли з’являються чужинці, чоловіків не видно, вони зникають. Але не треба їхати аж на передмістя Соколаця, щоб у цьому переконатися. Вистачить увімкнути програму телебачення Республіки Сербської (її можна зловити також і в Сараєві). Журналісти іноді відвідують сербські села й містечка, аби побачити, як живуть люди. На екрані завжди ремствують на життя тільки жінки. Чоловіків нема. Вони бояться, що хтось (жертва, яка вижила) їх упізнає і донесе прокурорам Міжнародного трибуналу: що тут живуть люди, які грали у футбол мусульманськими черепами, або ті, що примушували чоловіків-мусульман відгризати іншим чоловікам-мусульманам тестикули.”