Wojciech Tochman > Quotes

“У Республіці Сербській чоловіки не хочуть фотографуватися і ховають обличчя. Коли з’являються чужинці, чоловіків не видно, вони зникають. Але не треба їхати аж на передмістя Соколаця, щоб у цьому переконатися. Вистачить увімкнути програму телебачення Республіки Сербської (її можна зловити також і в Сараєві). Журналісти іноді відвідують сербські села й містечка, аби побачити, як живуть люди. На екрані завжди ремствують на життя тільки жінки. Чоловіків нема. Вони бояться, що хтось (жертва, яка вижила) їх упізнає і донесе прокурорам Міжнародного трибуналу: що тут живуть люди, які грали у футбол мусульманськими черепами, або ті, що примушували чоловіків-мусульман відгризати іншим чоловікам-мусульманам тестикули.”
― Wojciech Tochman, Like Eating a Stone: Surviving the Past in Bosnia

“Ciemność jest naturalnym środowiskiem reportera. Świat jasno oświetlony nie jest dla reportera tematem.”
― Wojciech Tochman, Pianie kogutów, płacz psów

“A temu, co podejrzane, warto się z uwagą przyglądać. Seks innych to przecież moja sprawa. Będę oceniał, sądził, brzydził się. Brzydzisz się, to dlaczego dupy innych tak cię obchodzą?”
― Wojciech Tochman, Wściekły pies

“Kobiety pytają: po co była nam wojna? Po co ginęli nasi synowie?
I odpowiadają: po nic, po strach, tułaczkę i krew, po życie w barakach.
A przed wojną był dom, w każdym domu - pełna zamrażarka.
Teraz puste garnki. Za puste garnki ginęli.”
― Wojciech Tochman, Like Eating a Stone: Surviving the Past in Bosnia

“Kaci żyją między ocalałymi. Albo w ocalałych. W jednym ciele i kat, i ofiara. Widują się codziennie. Na ulicy, na bazarze, w pracy, w lustrze.”
― Wojciech Tochman, Pianie kogutów, płacz psów

“Декотрі з тих, хто сидить і дивиться, хотіли би повернутися до своїх довоєнних обійсть. До Боснійсько-Хорватської Федерації. У кого чисте сумління, той може повернутися. Вони розмовляють так тихо, що ніхто не чує. Але вони не вертаються. Пояснюють, що через тутешніх політиків. Місцеві сербські політики попереджають, що повернення — це втеча. І зрада! Ніякого повернення! Треба виживати тут! А колись буде краще…”
― Wojciech Tochman, Like Eating a Stone: Surviving the Past in Bosnia