“Ходив по місту, яке мало стати його загибеллю, а натомість почувався відродженим. Аромати липового цвіту напливали на дозріваючі сади. Тут було його місце сили, хай би навіть хлопці зі Львова чи навіть з Києва гадали собі, що Іван – звичайнісінький невдаха. Хотів би він їм усім, цим уявним співрозмовникам, відповісти – сказати і це, і ще щось, нутряне, для чого не мав слів, щось, пов'язане з вітром над Ужем і зі старими деревами, із дворами чеських рафанд, із чистими лініями будівель, з геометрією вулиць, мощених старою бруківкою. І зі сакурами, які, мов рожева повінь, заливають місто навесні своїм цвітом...”