“Андрій микнув.
Смішно... Так ось, алкоголь упливає на самоконтроль, а отже, заважає маніякові грати роль «хорошого хлопця», яким він хоче видаватися. З іншого боку, такі люди, переступаючи всі можливі моральні кордони, часто суворі з собою щодо решти. Аскетичні, полюбляють порядок, часто — спорт.

А ви оце зараз мене змалювали!
Андрій знову гмикнув. Ніби ненароком вийняв блокнот
і викреслив слово «мер» у куточку.
-Друге: цю людину, найімовірніше, всі довкола вважають приємною, привітною, готовою безкорисно допомогти і в усіх сенсах позитивною...

Знову я! — підвівся Тупогуб.
— І найголовніше, — Андрій усміхнувся, — гумор! Точніше, його відсутність. Почуття гумору закладається в дитинстві, коли з дитиною жартують батьки. А у всіх поголовно серійних убивць проблеми в сім'ї, дефіцит любові тощо. Так би мовити, не до жартів. Ось ви, Павле Борисовичу, точно не підходите. — Просто гора з плечей! — Тупогуб картинно зітхнув. А тепер серйозно. Зовсім непитущих у нас не так уже й багато, звісно, але саджати за це ми ще не пробували. Потрібне щось суттєвіше.
Андрій розвів руками.

Це все, що є: людина, яка щосили намагається справляти хороше враження, та насправді не здатна ні на почуття, ні на елементарний жарт... Тож, як побачите когось, хто вчить напам'ять збірку «Приколи на всі випадки життя» відразу телефонуйте.

А нащо вчить? — не второпав мер.

Щоб жартувати. Чикатило зізнавався, що для нього це було найскладнішим у спілкуванні: він не розумів гумору”