“- За нічим уже мені не жаль, Касандро, за нічим. Я вже давно все забула. Забула, що була молода, що йшло через серце, і багато дечого такого, що велося в житті, забула. Лиш одно плаче в мені, жінко, і того я не можу втихомирити в собі - се те, Касандро, що по смерті мого тата мама… жалувала мені купити чорну жадібну спідницю й чорну хустину на голову…
І опускає нараз із рук шитво, закриває лице спрацьованими долонями і гірко ридає.
- Коли де побачу похорон і чорні речі, і згадаю, що його тоді вже не застала більше живим, і навіть не могла по нім і чорне дрантя на себе убрати, тоді…”