“І раптом мені стукнула в голову егоїстична, по-романтичному зухвала думка — про своєрідне відшкодування. Його ж таки треба вділяти соратникам, які жертвують своє найсокровенніше задля Держави. Відплачувати їм треба найвищим і найціннішим із усього, чого тільки можна запрагнути, — славою й почестями. Якщо слава й почесті служать достатньою втіхою покаліченому на війні солдатові, то чом би їм не послужити в такий самий спосіб людині, покаліченій внутрішньо?”