“Прагнення почуватися знаряддям для досягнення найвищої мети — це рушійна сила, притаманна не тільки героїчним натурам, про які я говорив. Ніхто не може всерйоз вважати своє життя якоюсь окремішньою цінністю. Насправді вона поширюється поза межі чийогось «я» — на все суспільство. Невже ми посміємо назвати хоч один день, одну годину нашого життя цінністю — річчю самою в собі? Ні! І я стверджую, що кожен із нас, усвідомлюючи нікчемність свого існування, тим самим дедалі природніше сприйматиме пріоритет вимог Найвищої Мети. Іншими словами — доростатиме до мислення на державному рівні. Жертовна загибель кіногероя має наочно показати, що завдяки їй порятується далеко не одна особа. Бо ж інакше герой врятував би самого себе! І не група людей, а тисячі, мільйони — всі соратники Всесвітньої Держави! 

Доцільно показати почесність загибелі. Річ зовсім не в тому, щоб герой заслужив якісь почесті. Таке тільки знизить рівень твору й не справить належного враження на глядачів із подвижницьким характером. Ні, герой має порятуватися від своєї внутрішньої слабкості, яка може призвести до безчестя. Йому треба протиставити асоціального негідника з егоїстичними нахилами, який легко піддається на спокуси, уникає болю й смерті. Вульгарний грубіян чи маніжений красень, безвольний і недисциплінований, боягузливий і розбещений — хай всюди і в усьому він правитиме паралеллю позитивному персонажу. Тільки не треба перебільшувати. Бо інакше цей негативний образ не стане попередженням, засторогою людині з чутливим сумлінням: а я хіба не подібний до нього? Страх постати у своїх же очах боягузливим, нечесним, внутрішньо зіпсутим — це велика рушійна сила в діях тих героїчних натур, про які я вже сказав і на яких ми передусім маємо орієнтуватися під час нашої пропагандистської кампанії. ”