“Життя – як вода: спливає непомітно, навіть не зогледишся. Ось недавно ж, либонь, починався струмок твого дитинства, спокійний, сонцем освітлений, починався радісно й безжурно, а вже далі струмок той обернувся на річку – юність бурунами завирувала, воли побільшало, глибини зросло, то в одному місці вир-крутія запіниться, то в іншому... Глядь – поспокійнішала течія, ніби натомилась, вже не шумить вода, не б'ється сердито в високі береги: молодість минула, старість іще не надійшла, й котиться річка твого життя до безбрежного моря, в якому й зникне безслідно, мов краплина


*Родинне вогнище* (Мати своїх дітей)”