Євген Гуцало > Quotes

“- Як поживаєш? (Клара)
- А так! Жию - хліб жую! - із серцем відповідала Ганка

*Родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“...далі б їй жити, бо була не така вже й стара, але смерть не задобриш, не скажеш, щоб навідалася пізніше...

"Родинне вогнище (Мати своїх дітей)”
― Євген Гуцало

“Видали їй пенсію за вбитого, але хіба пенсія замінить живу людину?...

"Родинне вогнище (Мати своїх дітей)”
― Євген Гуцало

“Вигода, звичайно, маленька, а хіба тепер тих великих вигід так уже багато? Одна маленька вигода, друга - теж невеличка, з пучку, третя - як макове зерно, а коли все докупи скласти...

*Родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“Хто тільки її не зустріне, хто тільки в хату не загляне - кожне з порадами. Так, наче в неї голови немає

*Родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“А пропадати з доброї воли нікому не хочеться

"Родинне вогнище (Мати своїх дітей)”
― Євген Гуцало

“БЕЗ ДОРОГИ ХОДИТЬ ДОЩ

— Звідки дощ іде?
— Із неба!
— Де іде той дощ?
— Де треба!
Без дороги ходить
скрізь —
через поле, через ліс.

— А чи є у нього ноги?
— Та нащо дощеві ноги,
коли ходить без дороги!”
― Євген Гуцало, Без дороги ходить дощ

“...і знову перед зором заіскрилась краса літньої ночі...


*родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“Поїхали перед світом, а повернулись як сонце вкладалось спати в хмари при обрії.

*Родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“... для всіх життя – це будні, з-поміж який наступає короткотривале, як сяяння блискавки свято....


Хустина шовку зеленого”
― Євген Гуцало, Новели

“Не було великих і вагомих слів, а все отакі —буденні, прості”
― Євген Гуцало, Скупана в любистку

“На дні лежало збите зелене листя, кілька достиглих лугових вишень, і од стіни до стіни перелітав метелик із жовтими вогниками на крильцях. Той метелик здіймався все вище, аж поки не добрався доверху, а потім спурхнув та й подався над городом, злітаючи то вгору, то вниз, наче погойдувався на невидимих хвилях повітря...


*родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“Місячна тиша лежала в полях, ніби оце щойно народилася на світ і ніхто ще й не звідав її такою

*родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“Уже смеркало, над обрієм лежало стигле сонце в хмарах, наче жевріюча, розпашіла полова”
― Євген Гуцало, Скупана в любистку

“А коли що-небудь добре маєш, ніколи не треба похвалятись, бо поголос - ворог лютий


*родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“А чого тим людям боятися Бога, коли Чорнобиль страшніший?”
― Євген Гуцало, Діти Чорнобиля

“Має час подивитись, як махорка на городі росте, як коноплі гойдаються на вітрі, з чорно-зеленим полиском, немов високий комір городу, цікаво йому втопити зір у небі, намагатись зазирнути якнайглибше....


Хустина шовку зеленого”
― Євген Гуцало, Новели

“Таке життя в нас... що порпаєшся в паперах, про шматок хліба турбуєшся, щось відстоюєш, проти чогось борешся, а в цей час помимо нас, людей, помимо наших клопотів, сварок і гризот проходить прекрасне життя природи, а ти лише вряди-годи зводиш на неї свої очі...


*родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“Н вбік поглядає, наче щось хоче видивитись у ранковому селі - повитому туманцем, котрий устав після нічого теплого дощику, в сіро-молочному свіченні хмар

*родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“Добре було йому, наче томилась його душа в тісній клітці, а це відчинили в тій клітці дверцята, випустили душу на волю - милуйся всім, утішайся і місяцем повним та жовтим, і цією по-нічному зажурено-усміхненою дорогою, пий повітря, яке не просто повітря, а прохолодна ласка


*родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“Російська держава – це російський солдат, і російський солдат – це російська держава. Взаємощасливі такою єдністю, яка так тяжко обертається проти інших народів.”
― Євген Гуцало, Ментальність орди

“Ганка не каялась, що з криком забрала своє. Бо коли воно своє, то навіщо його комусь віддавати?


*родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“Життя – як вода: спливає непомітно, навіть не зогледишся. Ось недавно ж, либонь, починався струмок твого дитинства, спокійний, сонцем освітлений, починався радісно й безжурно, а вже далі струмок той обернувся на річку – юність бурунами завирувала, воли побільшало, глибини зросло, то в одному місці вир-крутія запіниться, то в іншому... Глядь – поспокійнішала течія, ніби натомилась, вже не шумить вода, не б'ється сердито в високі береги: молодість минула, старість іще не надійшла, й котиться річка твого життя до безбрежного моря, в якому й зникне безслідно, мов краплина


*Родинне вогнище* (Мати своїх дітей)”
― Євген Гуцало

“Отак би, здається, йшов полями і йшов, розглядався на всі боки, прислухався б до того писку, що з дрібненького ячменю долинає, приглядався б до кукурудзи - щось шарудить у ній, ніби причаївся великий нічний ляк і зрідка перебігає, навзгинці, навзгинці...


*родинне вогнище*”
― Євген Гуцало

“Вона зараз дивовижно схожа на розквілу мальву, й навіть очі її темні над якими здригаються тичинки вій, дивляться так, як могли б дивитись суцвіття мальв. Ти пильно дивишся в оті мерехтливі її пелюстки, а вони вмить займаються снопами гострих іскор, уста розтягуються в усмішці, і все її смагляве обличчя грає усміхом”
― Євген Гуцало, Саййора

“Ніде нікогісінько, тільки листя шелестить од вітру, й ви по стежині вибираєтесь у поле. Спершу йдете між густої пшениці, над якою гримлять жайворонки, далі опиняєтесь у пахучому морі конюшини. Високо над головами пролітає ширококрилий лелека...”
― Євген Гуцало, Саййора

“Угорі тремтіли блакитні жаринки зірок, вони мінилися барвами, - все в той вечір здавалося чистим, незбагненно привабливим


*родинне вогнище*(мати своїх дітей)”
― Євген Гуцало

“Як і минулого разу, вода сивіла молодесеньким дзеркалом, і його відблиски постійно мінились, бо вгорі пропливали хмари.”
― Євген Гуцало, Саййора

“...ставав сприйнятливим до навколишнього, до шереху ховрахів, підпадьомкання перепелів, деренчання коників, до урочистого сяяння літнього неба і до того відгуку, що народжувався у відповідь на все це в його душі

Хустина шовку зеленого”
― Євген Гуцало, Новели

“Та й на своєму городі тепер стільки роботи, що кожна вдосвіта встає, аби впоратись не тільки в хаті, а й кого грядки землі


*родинне вогнище*”
― Євген Гуцало