“— Я боюся не лише того, що мене не будуть пам’ятати, але й того, що я не буду нічого пам’ятати. Все, що я дізнався за ці роки. От уяви, ми стільки знайомі, а я забуду твоє обличчя.

Аня подумала: якщо печінка приживеться, напевне, він ще довго пам’ятатиме про неї. А якщо ні, з цією пам’яттю щось робити доведеться їй.”