“Стає темно. Потім знов блискавка і видно, як ті - ж берестки з розмаху нахиляються до землі, мов бажаючи щось з неї підняти, й, не діставши, одкидаються назад, злісно, безсило тріпочуть кучерявими віттями й знов розхитуються... А старі дуби стоять, стогнуть і неначе з жалем і тугою хитають головами на силкування молодіжи. А там, на мосту, над головою, здається, злетілись дві величезні армії й скажено бʼються. Грюкіт гармат, тупотіння коней, несамовите ревіння, все мішається в страшенний, дужий концерт, де можна чути й шепотіння пекельної злости, й грюкіт гніву. А виття болю й ненависти, й страх, й дужий, радісний поклик до бою й повне одчаю й муки знесилля. Бій не змовкає й кров потоками дощу ллеться на ліс, прориває листя, стікає на бричку й починає капати за шию й на голову…”