“Так по-материнськи пронизливо
Кричать ворони цієї ще блідої весни
Над усім, що протрималось,
В чому, може, ще живе
Пам’ять вчорашнього року..
Притрушені сажею,
Зморщені сливи на гіллі..
Легка павутина бур'янів.. реп'яхи..
Поріділе волосся пирію,
Ще не відлетіле у вітрі —
Ти їхній ровесник..
Торішнє листя, з якою ласкою
Ще кутає його сніг..
Як запопадливо,
Перебігаючи від стовбура до стовбура,
Ховається від мого погляду..
Чи ти там..
Чи ти там..”