“Ми можемо розмовляти про Клару, про надію, що вона десь є жива та намагається нас знайти. Але про те, що нам довелося витримати, ми говорити не в змозі.
Можливо, у нашому мовчанні ми намагаємося створити ділянку, вільну від травми. Вельс для нас перехідний період, і, ймовірно, на нас чекає нове життя. Можливо, ми намагаємося надати одна для іншої та кожна сама собі порожній простір, у якому розбудуємо своє майбутнє. Ми не хочемо захаращувати простір картинами насилля та втрат. Ми хочемо здужати побачити щось окрім смерті. Тож ми без слів домовляємося не обговорювати те, через що може луснути бульбашка нашого майбутнього.”