“Хлопці курили, а мені тимчасом закрались у мозок дві думки: одна страхітлива, інша заспокійлива, точніше, ці думки обʼєдналися у питання:
якщо ми з Владом розійдемось — чи буде він згадувати цей наш перший вечір у нього вдома, і моє сіре пальто, і червоний ша-лик, і мої пальці на ніжці бокалу? І нашу тогоденну прогулян-ку, і сидіння у «Барабані» вдень, і одну тарілку баношу на двох
«Порція дуже велика, однієї на двох вам вистачить», — завчасно попередила дбайлива офіціантка), і мою голову в нього на плечі по обіді? Думка про те, що можемо розійтись, лякала, але якщо він памʼятатиме — то вже не так страшно, й це заспокоювало.”