“Ці письменники та митці вічно проголошують себе пасинками Росії, скаржаться, що їхня країна та їхня родіна — різні речі, що їхня країна може зробити з ними все що завгодно, а завгодно їй тільки усе найгірше. Вони стараються захистити родіну від держави, відхрещуючись від очевидного: ця родіна й ця держава — єдіноє неделімоє, а з їхнім словом — великою русскою літературою — держава набуває права робити усе, що завгодно (а завгодно усе найгірше), бо світ заплющує на це очі і каже: в кого велика культура, тóму дозволено все.”