“— Ну, скажи… Любиш?
Дружині в очі глянув, окуляри поправив.
— Я тобі більше скажу, Тетяно. Одна ти у мене. Чуєш? Одна на увесь білий світ.
І — ніби враз тихо стало. Наче тому світові білому вкрай важливо було почути, що нема у німця нікого… Ну зовсім нікого, хіба що — горбоноса дружина.
Тетянка посміхнулася. «Це ж щастя яке!» — подумала. Він гірко всміхнувся їй у відповідь. «Це ж горе яке!» — подумав і, щоби сльозами не вмитися, повторив:
— А їсти.”