“Часом його охоплювала така несамовита жага, якої нездатна була заспокоїти випадкова зустріч. Рідко, лише кілька разів за життя, гамував цю пристрасть за допомоги симпатичних жінок. І щоразу залишався самотній серед лютої порожнечі, бо шукав якусь незнану перемогу, а здобувався лише на швидкоплинну насолоду, чудово усвідомлюючи, що для тих жінок він анічогісінько не важить.
Залишався сам-один, спустошений, нічого не досягнувши. Тому він зненавидів свою жагу. Він опирався їй. Схилився до думки, що така пристрасть має винятково фізіологічне походження і жодним чином не властива свідомості, а винятково матерії; зрештою повстав проти того, що плоть достойна щось вирішувати, і що її вибір може бути вищим за силу розуму.”