“Я не поїду, — дивився Ежен на Сену.
— Чому?
— Бо твоя країна — мов той концерт, на якому ми щойно були, як ці виконавиці та їхні композиції на сцені.
— Прекрасні?
— Хаотичні, непередбачувані.
— Тобто живі.
— Тобто вони мене злякали.”