“Увесь післяобідній час я провів у книгарні. Там не було книжок. Їх не друкували вже майже півстоліття. А я так мріяв про них після мікрофільмів, з яких складалася бібліотека "Прометея"! Та марно, не можна вже було ритися на полицях, зважувати на руці томи, вгадуючи їхній обсяг. Книгарня нагадувала радше електронну лабораторію. За книги правили кристали з навічно вкладеним у них зімстом. Читати їх можна було за допомогою оптону. Зовні він скидався на книжку; відмінність полягала в тому, що оптом мав між обкладинками лише одну-єдину сторінку. Дотик рукою - і на ній виникав текст. Але, як сказав мені робот-продавець, оптони вживали тепер не дуже часто. Публіка віддавала перевагу лектонам. Вони читали вголос, їх можна було навіть наставити на бажаний тембр, темп і модуляцію. Лише наукові праці дуже малого обсягу ще друкували на пластику, що імітував папір.”