“... світ насправді простий і безсторонній - саме так, цілковито безсторонній, тобто не добрий і не злий...
...немає ніякої вищої сутності, яка би стежила за нами й виправляла помилки, немає нікого, хто би пильнував за збереженням хисткого балансу між добром і злом, дбав про беззастережне дотримання справедливості, - ніхто крім нас самих, - і якщо ми втратимо віру, піддамося слабкості й опустимо руки, то зрештою, раніше чи пізніше, все зійде на пси, а час застигне, або ще гірше посуне назад.
...діти гинуть у війнах чи помирають від вроджених хвороб, так і не збагнувши, навіщо народилися; вбивці і диктатори купаються в розкошах (і будьте певні, ночами вони не чують голосів закатованих жертв); найгірші негідники уникають кари, а нечесні судді карають невинних; безпринципні посередності пробиваються до найяскравішого світла, а сором'язливі генії гниють у тіні, проте - найважливіше - у всьому цьому немає прихованої сутності чи вищої мети. Жодні страждання не забезпечать вічного життя. І ніхто не отримає відплати за вчинене зло після смерті - десь там нагорі, у карикатурній геєні над хмарами. Усе, що важить, стається тут, навкруг нас, а у височині понад головами - лише безмовна чорнота й порожнеча. Це не добре й не погано. Так просто є.”
―
Макс Кідрук,
Не озирайся і мовчи
