Dmytro > Dmytro's Quotes

“А полюбуйся нашим нащадком великих прадідів, що потрясала колись мурами Царгороду! Навіть у свому бойовому гімнові він називає ворогів не інакше як ласкаво, "воріженьками", які мають від чогось згинути як роса на сонці, бо він сам задобрий і залівнивий, щоб розбити їм голови.”
― Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

“За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою череп не одному німцеві, мадярові, москалеві, але що можна піднести шаблю на ворога, який кинув уже зброю, що ворог, лише мертвий - перестає бути ворогом, - з цим я погодився аж тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти - або загинути.”
― Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

“Замість відданости отчизні - боротьба з "шовінізмом", інтернаціоналізм і космополітизм всяких відтінків. Замість пошани до пам'яти предків - відраза до них, як до "руїнників" (козаків) і "головорізів" (князів і гетьманів). Замість войовничого духу - пацифізм і бажання пристосуватися до всякої сили. Замість гордости і непокірливости - згідливість, потульність і крутійство. Замість плямування зла - трусливе потурання йому, замість любови до речей великих - любов до людини з усіма її слабостями, т. зв. Гуманність. Замість гордого спокою в нещастю - плебейський ексгібіціонізм, виставлювання на показ своєї "біди" й нарікання, щоб збудити милосердя.

- Дмитро Донцов про демократичну інтелігенцію”
― Дмитро Донцов, Де шукати наших історичних традицій. Дух нашої давнини

“The picture of Russian manners varies little with reference to the prince or the peasant. The first nobleman in the empire, when dismissed by his sovereign from attendance upon his person, or withdrawing to his estate in consequence of dissipation and debt, betakes himself to a mode of life little superior to that of brutes. You will then find him throughout the day, with his neck bare, his beard lengthened, his body wrapped in a sheep's hide, eating raw turnips, and drinking quass, sleeping one half of the day, and growling at his wife and family the other. The same feelings, the same wants, wishes, and gratifications, then characterise the nobleman and the peasant; and the same system of tyranny, which extends from the throne downwards, through all the bearings and ramifications of society, even to the cottage of the lowest boor, has entirely extinguished every spark of liberality in the breasts of a people who are all slaves. They are all, high and low, rich and poor, alike servile to superiors; haughty and cruel to their dependents; ignorant, superstitious, cunning, brutal, barbarous, dirty, mean. The emperor canes the first of his grandees; princes and nobles cane their slaves; and the slaves their wives and daughters. Ere the sun dawns in Russia, flagellation begins; and throughout its vast empire cudgels are going, in every department of its immense population, from morning until night.”
― Edward Daniel Clarke, Travels to Russia, Tartary and Turkey

“A Russian hardly commits any action without the previous ceremony. If he is to serve as coachman, and drive your carriage, his crossing occupies two minutes before he is mounted. When he descends, the same motion is repeated. If a church is in view, you see him at work with his head and hand, as if seized with St Vitus's dance. If he makes any earnest protestation, or enters a room, or goes out, you are entertained with the same manual and capital exercise. When beggars return thanks for alms, the operation lasts a longer time, and then between the crossing, by way of interlude, they generally touch their forehead to the earth.”
― Edward Daniel Clarke, Travels to Russia, Tartary and Turkey

“Бо вороги не згинуть, як роса,
Раби не можуть взріти сонця волі,
Хай згине скитсько-еллінська краса
На тучнім припонтійським суходолі, -
Щоб власний Рим кордоном вперезав
І поруч Лаври - станув Капітолій.”
― Євген Маланюк, Поезії в одному томі

“Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн
Буятиме нестримний рух природи
І, замість цих калічних україн,
Рослинами зростатимуть народи.

Ще прогримить останній судний грім
Над просторами неладу і зради
І виросте залізним дубом Рим
З міцного лона Скитської Еллади.”
― Євген Маланюк, Поезії в одному томі

“Гула найнеповторніша із діб,
Та не почув нічого людський дріб.”
― Євген Маланюк, Поезії в одному томі

“Герой доби встає в цій аврі
Космічних бур, космічних гроз,
Як спраглий містечкових лаврів
Здрібнілий мікромалорос.”
― Євген Маланюк, Поезії в одному томі

“The loud chorus, which burst forth at the entrance to the church, continued as the procession moved towards the throne, and after the archbishop had taken his seat; when my attention was for a moment called off, by seeing one of the Russians earnestly crossing himself with his right hand, while his left was employed in picking my companion's pocket of his handkerchief.”
― Edward Daniel Clarke, Travels in Russia, Tartary and Turkey

“Сама з себе збиткується людська душа. Найперше тоді, коли сама докладає всіх сил, щоб стати відпадком і неначе пухлиною в світовому ладі: адже дратуватися тим, що стається - це і є відпадати від природи, якої, зі свого боку, тримається кожна окрема природа всіх інших речей. Далі - коли цурається когось із людей або й виступає супроти нього, щоб нашкодити: така душа у гнівливих. По-третє, тоді з самої себе збиткується, коли дає себе здолати чи то насолоді, чи стражданню. По-четверте, коли лицемірить і щось робить або каже вдавано й неправдиво. По п'я-те, коли не спрямовує своїх діянь чи устремлінь до жодної цілі, а все робить непослідовно й навмання: бо навіть в найменшому треба діяти так, щоб воно зводилося до найвищої мети.”
― Марк Аврелій, Meditations

“В умовах хаосу й розрухи уряд, який не в змозі забезпечити мінімальний пайок, швидко втрачає легітимність. Отже влада повинна вміти раціонально використовувати апарат придушення, грабувати село так, щоб щось залишити, по містах запровадити строгу карткову систему й не ганяти, а пестити і плекати чорний ринок, який знімає з неї моральний обов'язок годувати старих та дітей, відтягує на себе рештки невдоволених і підтримує їхню віру в те, що хтось, бажано діти, виживе.”
― Сергій Сингаївський, Дорога на Асмару

“Ми теж мріємо про рай, а будуємо абияк і казна-що, і від думки, що рай треба будувати самому, нас просто нудить.”
― Сергій Сингаївський, Дорога на Асмару

“- А я що кажу! - вигукнув Желько. - До війни, ви, русини, мастаки, як також до бджолярства, гончарства та співання сумних пісень під бандуру у вишневому садочку, але кажу про інше. Про те, що називається державним життям. Ось цього ви не вмієте, а повсякчас чекаєте, аби вас хтось завоював і правив вами.”
― Василь Кожелянко, Ефіопська Січ

“John Basilovich I. has been considered as one of the founders of the Russian empire; but his accession did not take place till the middle of the fifteenth century. He arose, like Bonaparte, in a period of national dismay, confusion, and calamity; and though described as a man of impetuous vices and violent passions, intrepid, artful, treacherous, and having all the ferocity of a savage, has been hailed as the deliverer of his country, and dignified by the appellation of the Great. It is a title which oppressed intimidated people have frequently bestowed upon tyrants. Until his time, however, Tartars were lords of Moscow -- the tsars themselves being obliged to stand in the presence of their ambassadors, while the latter sat at meat, and to endure the most humiliating ceremonies. Basilovich shook off the Tartar yoke; but it was a long time before the Russians, always children of imitation, ceased to mimic a people by whom they had been conquered. They had neither arts nor opinions of their own: every thing in Moscow Tartarian -- dress, manners, buildings, equipages -- in short, all except religion and language, Basilovich, at the conquest of Casan, was solemnly crowned with the diadem of that kingdom, which is said to be the same now used for the coronation of the Russian sovereigns.”
― Edward Daniel Clarke, Travels in Russia, Tartary and Turkey

“Якщо вже серйозно ставитися до законотворчості, то для успіху реформ на селі, їх треба здійснювати не за законом про землю, а за законом про зброю.
Зрештою, південь України знаходиться на широті Північного Кавказу. Це зобов'язує!”
― Дмитро Корчинський, Сяючий шлях

“Бо так уже водиться в усякій державі: незаможні заздрять чесним людям, нахваляють поганців, ненавидять старий лад, прагнуть до нового - все хочуть перемінити через відразу до власного становища; вони бездумно підтримують заколоти й сум'яття, бо ж легко зносити бідність, коли тобі нічого втрачати.”
― Ґай Саллюстій Крісп, Змова Катіліни