Pavlo

“At the front desk there is a box of white tokens. You can place one on your mat to say, Do not touch. I like the way it communicates a subtle need, wished I could tape it to my forehead in public. I used to pluck one from the box. Now I do not, and sometimes the instructor will lay a hand on my back, and that gravity, that firm pressure, makes me tear up. It's not crying. It's the tenderness of a palm, my pulse alive beneath a touch, connecting, something bubbles up through me, releases in the form of an eye droplet. Being fully inside my body makes me feel beautiful, powerful, makes me want to be consumed, to share all the small parts of me.”
― Chanel Miller, Know My Name

“I was ready to grab my keys, walk straight out the door. I wanted to pull up to the defense attorney's house, run up the carpeted stairs, and rustle him awake in his stupid pajamas, his glasses on the bedside table. I would throw the quilted blankets off him, revealing his hairy white legs, his tube socks. I'd ask him if he knew how he was disturbing my little sister, couldn't he figure out a goddamn way to do this decently, to keep it between me and Brock, to look at the evidence scrawled across the board, my BAC level, the voice mail, what more do you want, do you want to destroy my sister in the process, because I will end you. Somehow it had become all of our faults, except his.”
― Chanel Miller, Know My Name

“Deep Purple's kicking us out!' he yells.
'Deep what's what?'
'Deep fucking Purple is kicking us out of the bloody studio right in the middle of the fucking session!'
Leslie sits up and swings her legs over the loft. We look at each other. 'What's "deep purple"?' I ask.
She looks grim. 'It's an old-fart band.”
― Kristin Hersh, Rat Girl

“Навіть той камінь, порепаний і соннивий, що лежить між двома старими дубами при прикрім березі лісового Дінця, на котрім каменю подорожують дуже активні рудуваті мураші — і він подорожує. Людина ж — не камінь. Людина хоче подорожувати хоча б навколо своєї власної кватирі, а тим паче в далекі краї.

— Той, хто сьогодні, негайно, в цю мить не їде в Індію — той позбавлений елементарнісінької людської цікавости! — так сказав один товариш, коли в його спитали, чому він проживає весь свій вік лише в своїй кімнаті. І сказавши це, він, не встаючи з ліжка, витяг зі стосу книжок повний каталог нарізних рушниць, як магазинних, так і автоматичних, фірми Віблі Скот і попрохав більше йому не заваджати.

Розповідають також, що компанія веселих молодих людей, февдалів і буржуа, подорожувала була по території бувшої Російської імперії з метою: з’ясувати точно й детально, яка закуска найкраща до горілки. У кожному пункті їхньої подорожі молоді февдали і буржуа випивали, закушували місцевим способом, а бувши рознесені по своїх нумерах лакеями, другого ранку акуратно записували свої вражіння від закуски і наскільки вона полегшувала саму справу випивання. На жаль, революція не дала їм змоги надрукувати свої висновки, і люди не знатимуть повік, яка закуска до горілки найкраща, чи рибець озівський, чи оселедець каспійський, чи пельмені сибірські. І ледве чи можна думати, що неестетна і утилітаристична радянська влада дасть гроші на цю науково-дослідчу роботу.”
― Майк Йогансен, Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести