Pavlo

“People act like you can never forget your own name, but if you’re not paying attention, you can veer so incredibly far away from everything you know about yourself to the point where you stop recognizing what they call you.”
― Taylor Jenkins Reid, Carrie Soto Is Back

“At the front desk there is a box of white tokens. You can place one on your mat to say, Do not touch. I like the way it communicates a subtle need, wished I could tape it to my forehead in public. I used to pluck one from the box. Now I do not, and sometimes the instructor will lay a hand on my back, and that gravity, that firm pressure, makes me tear up. It's not crying. It's the tenderness of a palm, my pulse alive beneath a touch, connecting, something bubbles up through me, releases in the form of an eye droplet. Being fully inside my body makes me feel beautiful, powerful, makes me want to be consumed, to share all the small parts of me.”
― Chanel Miller, Know My Name

“Я люблю пролетаріят за те, що він не силує мене продавати своє перо і мене, небагатого і нефешенебельного, не одягненого у вечірній чорний сьют і не навченого манір, не покидає і не перестає мати за свого товариша.
Я люблю пролетаріят за те, що він узяв мене за руку і веде з собою на верховиння історії. Я поважаю пролетаріят за те, що він мій вождь і мій учитель, і я ніколи не брався його нахабно вчити, і безсоромно претендувати на ролю його вождя мені, слабому і капризному інтеліґентові. Я поважаю пролетаріят за те, що в своїх книгах він навчив мене політичної економії і філософії і з вуст робочої молоді своєї навчив мене про ролю віршів у будівничім процесі. Як мій товариш пролетаріят, я люблю футбол, американський фільм, авантурний роман, риболовлю, полювання й природу.
Але найбільше я люблю пролетаріят за те, що він — Майстер, за те, що це він робить Річ, і через те тільки він може зробити світ. Я признаюся, що я давно і безнадійно закоханий у Речах, що я навіть купував інструменти, якими не міг або не вмів користуватись, тільки для того, щоб день у день виймати їх зі столу і розглядати протягом довгих годин. Я давно знаю напам’ять десятки каталогів фотографічних камер, рушниць, велосипедів, біноклів, об’єктивів, і коли мені трапиться каталог секстантів або мікроскопів, що з ними я не вмію обійтися, я так само вивчив би цей каталог напам’ять. І коли я пишу, я пам’ятаю, що мій Майстер, мій Товариш хоче, щоб я робив добрі Речі у своїм реместві. Я сподіваюсь, що в своїм невеликім реместві я зроблюся такимож Майстром, як мій товариш-пролетаріят.”
― Майк Йогансен, Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести

“They tell you that if you're assaulted, there's a kingdom, a courthouse, high up on a mountain where justice can be found. Most victims are turned away at the base of the mountain, told they don't have enough evidence to make the journey. Some victims sacrifice everything to make the climb, but are slain along the way, the burden of proof impossibly high. I set off, accompanied by a strong team, who helped carry the weight, until I made it, the summit, the place few victims reached, the promised land. We'd gotten an arrest, a guilty verdict, the small percentage that gets the conviction. It was time to see what justice looked like. We threw open the doors, and there was nothing. It took the breath out of me.”
― Chanel Miller, Know My Name