Pavlo

“Зі скрухою на серці і не сміючи підвести очі свої, автор смиренно признається, що на протязі всього Прологу і всієї Подорожі нахабно водив вас, прекрасні читачу і читачко, за ваші (класичні) носи. Автор удав, ніби він (як усякий порядний літератор) збирається показати вам справжніх людей і справжні їхні мандри по декоративних місцях з табличками "Степ" і "Місця коло Коропових хуторів." Натомість автор цей, сильно бажаючи вам показати справжні ландшафти степів та лісостепів, змалював їх з усією серйозністю і щирістю, на які він був здатний, і для того не пошкодував ніяких зусиль.

Але, міркував автор, ні розумний читач, ні прекрасна читачка не схочуть читати про самі ландшафти і покинуть книгу, не допливши й до третьої сторінки. Тож автор удався до хитрощів.

Із декоративного картону він вирізав людські фігури, підклеїв під них деревляні цурпалки, грубо розмалював їх умовними фарбами, крізь картонні пупи протягнув їм дріт і весело засовав цими фігурами під палючим сонцем живого, справжнього степу й під вогким риззям справжніх яворів Слобожанської Швайцарії. А щоб читач, бува, не подумав, що фігури ті живі, автор у найпатетичніших місцях, розірвавши їм картонні груди, просував крізь них свою патлату голову, а подекуди (нехай сто разів вибачить йому розумний читач і прекрасна читачка) і просто поливав їх із театральної пожарної шланги холодною водою.

Отож, любі мої, не сердьтеся на дроти й картон, і патлату авторову голову, і на холодні душі, і на те, що фігури в безглуздому танці з'являються, зникають, повертаються до вас спиною і взагалі морочать вам голову своєю абсурдною поведінкою. Ніде не написано, що автор у літературному творі зобов'язався водити живих людей по декоративних пейзажах. Він може спробувати, навпаки, водити декоративних людей по живих і соковитих краєвидах.”
― Майк Йогансен, Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести

“We readily think of stressors as consisting of various unpleasant things that can be done to an organism. Sometimes a stressor can be the failure to provide something essential, and the absence of touch is seemingly one of the most marked developmental stressors that we can suffer.”
― Robert M. Sapolsky, Why Zebras Don't Get Ulcers

“I was ready to grab my keys, walk straight out the door. I wanted to pull up to the defense attorney's house, run up the carpeted stairs, and rustle him awake in his stupid pajamas, his glasses on the bedside table. I would throw the quilted blankets off him, revealing his hairy white legs, his tube socks. I'd ask him if he knew how he was disturbing my little sister, couldn't he figure out a goddamn way to do this decently, to keep it between me and Brock, to look at the evidence scrawled across the board, my BAC level, the voice mail, what more do you want, do you want to destroy my sister in the process, because I will end you. Somehow it had become all of our faults, except his.”
― Chanel Miller, Know My Name

“Нечуй становиться на п'єдестал, забувається його тимчасове місцеве значення, канонізується, як мало не класик, третьорядний письменник. Ясна річ, які це може мати наслідки. Було б колосальним лицемірством на одній сторінці гукати про халтурну течію в сучасній літературі, а на другій сторінці вихваляти нечуїв.”
― Майк Йогансен, Як будується оповідання. Аналіз прозових зразків