Lyolick_s

“... всі думали, що командиром батальйону будете ви, бо ж ви у нас найстарший офіцер. А потім, кажуть, з дивізії до бригади прийшов наказ про призначення капітана Заґнера.
(...)
— Це, правду кажучи, невелика втіха, — конфіденційно відізвався фельдфебель. — Штабний фельдфебель Геґнер розповідав, ніби на початку війни пан капітан Заґнер хотів десь у Сербії біля Чорногорії відзначитися і гнав одну за одною роти свого батальйону на кулемети сербських окопів, а це було зовсім не потрібно. Лисого дідька могла там щось вдіяти піхота. Вибити сербів із цих скель спроможна була лише артилерія. З усього батальйону залишилося 80 чоловік. Пан капітан Заґнер сам дістав кулю в руку, а потім у лікарні ще дизентерію і знову виринув у нашому полку в Будейовіцах. Учора ввечері, кажуть, оповідав у клубі, що його знову дуже тягне на фронт. Хай би навіть там поліг весь маршбатальйон, але він своє доведе і дістане медаль «Signum laudis». Щоправда, за Сербію, як він сам говорив, дістав по носі, але тепер або поляже з усім маршбатальйоном, або дістане підполковника. Маршбатальйон цілим з того не вийде.”
― Гашек Ярослав, The Good Soldier Švejk

“Що я хочу насамперед закарбувати у свідомості прийдешнього покоління — це те, що розбрат у власних лавах б’є дошкульніше, ніж меч ворога, і внутрішні чвари відчиняють двері для зовнішнього втручання. Фінляндський народ сам засвідчив упродовж двох минулих воєн, що одностайний народ, навіть якщо він малий, може продемонструвати негадану бойову міць і цим подолати щонайважчі випробування, які йому судилися.”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.

“Дивувала фаталістична покірливість, якою вирізнялася піхота.
<...>
Із часом це виробило незбагненну для європейців здатність терпіти й витримувати нестатки, а також пасивну сміливість і фаталізм, який відігравав — і досі відіграє — свою роль і в політичному розвитку.”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.

“Загалом у російському командному складі були відважні люди з міцними нервами, і вони не дуже переймалися втратами. Зокрема серед найвищих командних ланок відчувалася певна інертність. Це оприявнювалося у формалізмі керування і спрощеності оперативного мислення, яке не припускало маневрування й самостійності й вимагало вперто дотримуватися первинного плану, хай там що. Російська військова майстерність ґрунтувалася на техніці, тому була негнучкою, грубою, марнотратною і багато в чому спорідненою з англосаксонськими доктринами.”
― Карл Густав Маннергейм, Карл Густав Маннергейм. Спогади. Том 2.