Sign in with Facebook
Alex Dekardt
https://www.goodreads.com/dekardt
to-read
(112)
currently-reading (0)
read (72)
did-not-finish (0)
to-re-read (10)
fiction (152)
classic (68)
contemporary (40)
non-fiction (34)
drama (31)
fantasy (22)
historical-fiction (21)
currently-reading (0)
read (72)
did-not-finish (0)
to-re-read (10)
fiction (152)
classic (68)
contemporary (40)
non-fiction (34)
drama (31)
fantasy (22)
historical-fiction (21)
romance
(20)
thriller (15)
adventure (12)
2024 (11)
science-fiction (11)
philosophy (10)
2025 (9)
humour (9)
science (8)
psychology (7)
horror (6)
war (6)
thriller (15)
adventure (12)
2024 (11)
science-fiction (11)
philosophy (10)
2025 (9)
humour (9)
science (8)
psychology (7)
horror (6)
war (6)
“- Що з тобою таке, внучку? - спитався. - Чому так легко віддаєш те, що належить тобі?
- Ви ж попросили, - не зрозумів я.
- А якщо я попрошу тебе відсмоктати, що ти робитимеш? - зацікавлено запитав Гнат Юрович.
Я не знав, що відповісти. Старий мене просто добивав.
- Тримай, - простягнув він мені плеєр. - Потрібно захищати те, що належить тобі по праву. А то так і будеш ходити - без навушників, без бізнесу і партійного стажу. Зрозумів?”
― Ворошиловград
- Ви ж попросили, - не зрозумів я.
- А якщо я попрошу тебе відсмоктати, що ти робитимеш? - зацікавлено запитав Гнат Юрович.
Я не знав, що відповісти. Старий мене просто добивав.
- Тримай, - простягнув він мені плеєр. - Потрібно захищати те, що належить тобі по праву. А то так і будеш ходити - без навушників, без бізнесу і партійного стажу. Зрозумів?”
― Ворошиловград
“--- ... Просто я не стала би прогинатися під нього. А ти роби як хочеш. Зрештою, це твій бізнес.
--- У мене, здається, немає вибору?
--- Здається, ти просто не знаєш, є він у тебе чи ні.
Я не знайшовся з відповіддю. Розлив рештки. Мовчки стукнулись.”
― Ворошиловград
--- У мене, здається, немає вибору?
--- Здається, ти просто не знаєш, є він у тебе чи ні.
Я не знайшовся з відповіддю. Розлив рештки. Мовчки стукнулись.”
― Ворошиловград
“Мені показують якусь картинку і просять розповісти, що я на ній бачу. А я, Оль, не люблю розповідати про те, чого не знаю. І всі ці картинки я не люблю. І не люблю, коли мене притискають до стіни, вимагаючи грати за чужими правилами. Тому що правила мають сенс до того часу, доки ти їх дотримуєшся. А щойно ти забуваєш про них, як виявляється, що ти нікому нічого не винен, і не зобов'язаний вигадувати різні дурниці про те, чого не знаєш, і що тобі, за великим рахунком, не потрібне. І тоді виявляється, що ти цілком можеш обходитись без усіх цих вигаданих речей, і що немає жодних правил. І взагалі нічого з того, що тобі показують, немає, а отже, й розповідати немає про що. І все це лише спроби тебе використати. На цілком законних підставах. Майже як у школі. Річ у тім, що ми давно повиростали, а до нас і далі ставляться як до дітей, себто як до недалекої, брехливої, нерозумної наволочі, яку потрібно постійно пресувати, вибиваючи з неї необхідні відповіді.”
― Ворошиловград
― Ворошиловград
“Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами”
― Ворошиловград
― Ворошиловград
“— Може, ти переконувати не вмієш?
— Може, — погодився він. — Що я тобі, Германе, скажу — мені здається, ваші проблеми від того, що ви занадто чіпляєтесь за ці місця. Вбили собі в голови, що головне — це залишитись тут, головне — ні кроку назад, і тримаєтесь за цю свою порожнечу. А тут ніхуя немає! Просто — ніхуя. Тут немає за що триматись, як ви цього не бачите?! Їхали б собі, шукали, де краше живеться. Мені 6 менше проблем було. Ні, закопались у пісок, як лисиці, не виженеш. Кожного разу якісь трабли, кожного разу!
— Так а в чому проблема, я не розумію?
— Проблема в тому, що ви недооцінюєте можливості капіталу. Думаєте, якщо ви тут виросли, це автоматично дає вам право лишатись тут і надалі.
— А хіба не дає?
— Хуя, Германе, хуя! — він знову розлив. — Хочеш жити — навчись нормально вести справи. Це ж нескладно. Просто спробуй зрозуміти, що ти не один маєш право тут знаходитись, ясно?
— Ясно.
— І що потрібно вміти йти на поступки, вміти віддавати, щоби отримувати щось взамін.”
― Ворошиловград
— Може, — погодився він. — Що я тобі, Германе, скажу — мені здається, ваші проблеми від того, що ви занадто чіпляєтесь за ці місця. Вбили собі в голови, що головне — це залишитись тут, головне — ні кроку назад, і тримаєтесь за цю свою порожнечу. А тут ніхуя немає! Просто — ніхуя. Тут немає за що триматись, як ви цього не бачите?! Їхали б собі, шукали, де краше живеться. Мені 6 менше проблем було. Ні, закопались у пісок, як лисиці, не виженеш. Кожного разу якісь трабли, кожного разу!
— Так а в чому проблема, я не розумію?
— Проблема в тому, що ви недооцінюєте можливості капіталу. Думаєте, якщо ви тут виросли, це автоматично дає вам право лишатись тут і надалі.
— А хіба не дає?
— Хуя, Германе, хуя! — він знову розлив. — Хочеш жити — навчись нормально вести справи. Це ж нескладно. Просто спробуй зрозуміти, що ти не один маєш право тут знаходитись, ясно?
— Ясно.
— І що потрібно вміти йти на поступки, вміти віддавати, щоби отримувати щось взамін.”
― Ворошиловград
Alex’s 2025 Year in Books
Take a look at Alex’s Year in Books, including some fun facts about their reading.
Alex hasn't connected with his friends on Goodreads, yet.
Polls voted on by Alex
Lists liked by Alex
