Sasha S.

“Цей бунт, отже, був лише вправлянням у науці й теології: живі шукали підказок, у чому ж полягає сенс життя.”
― Kurt Vonnegut Jr., The Sirens of Titan

“Людство, яке не відало істин, що містяться у кожній людині, вдивлялося назовні, вдалину, й прагнуло дістатися щораз далі й далі. Цими прагненнями дістатися далі людство намагалося дізнатися, хто ж насправді стоїть за всім створеним і навіщо ж здалося усе це створювати.

Людство закидало своїх аґентів проґресу чимраз далі й далі. Зрештою воно їх запустило в космос, у безбарвне, прісне, невагоме, безкрає море зовнішнього простору.

Воно їх кидало, наче каміння.

Ці нещасні аґенти знаходили у космосі те ж саме, що подостатком знаходили й на Землі, — кошмар безглуздості без кінця-краю. Винагородами космосу, безмежного зовнішнього світу, були три дари: пусте геройство, фарс та безглузда смерть.”
― Kurt Vonnegut Jr., The Sirens of Titan

“— Де ти переважно крадеш свої книжки?

— Переважно в аптеках, — сказав Карл. — У них там гарно, бо вони здебільшого довгі й вузькі, а персонал звик стояти в кінці приміщення, де відпускають ліки, тоді як книжки зазвичай на маленьких обертових полицях біля входу. За нормальних обставин доволі нескладно засунути в кишеню одну-дві, якщо ти в пальто.

— Але ж…

— Так, — сказав Карл. — Я знаю, про що ти думаєш. Якщо я краду книжки, то краду й інше. Але метафізично крадіжка книжок відрізняється від крадіжки грошей.”
― Donald Barthelme, Sixty Stories

“а він потиснув мою руку своєю ніжною, млявою рукою, рукою єпископа”, здивовано слухаючи фантастичні мрії молодого іноземця, котрий просив у нього політичної підтримки та зброї для нещадної війни, яка раз і назавжди знищить усі консервативні режими від Аляски до Патагонії: “адже ця справа близька й вам, ваше превосходительство, я певен!” - і він, зворушений юнаковим завзяттям, спитав: “якого дідька ти встряєш у такі діла, хіба тобі вже так життя набридло?” - іноземець рішуче відповів на це: “найвище у світі щастя - віддати життя за вітчизну!” - а він заперечив співчутливо: “не будь йолопом, хлопче, вітчизна є тільки в живих, глянь-но сюди, - і, розтуливши кулак, показав юнакові скляну кульку на долоні, - одне з двох: або в тебе ця штука є, або її чортма, і тільки той нею володіє, хто її має, - отак і з вітчизною!” - казав він, поплескуючи молодого іноземця по плечу, - так і випровадив його, нічого навіть не пообіцявши, а своєму ад’ютантові, який зачиняв двері за юнаком, наказав: “цього хлопця не зачіпайте і не стежте за ним, нічого він не зробить, у нього просто гарячка, як у півника, коли пір’я росте, тільки й усього!” Цей вираз ми почули від нього ще раз - після того, як пройшов циклон, і він оголосив нову амністію політичним в’язням та дозволив повернутися в країну всім вигнанцям - “ясна річ, окрім грамотіїв: цих я ніколи не впущу, - сказав він, - бо в них гарячка, як у тих породистих півників, коли пір’я росте, і вони ні на що не здатні, а якщо и здатні на щось, то гірші за політиків, гірші за те кодло в рясах, я вам точно кажу! а решта хай їде, незалежно від кольору шкіри, - треба, щоб відбудова вітчизни стала справою кожного!”
― Gabriel García Márquez, The Autumn of the Patriarch