nastja

“Ти нафарбувала нігті — собі й бабусям, що сиділи весь серпень чотирнадцятого в підвалі власного дому. Можливо, спершу їх треба було погодувати. Але нігті — твій дурний манікюр — точно повернули їх до живого. Бо мертві не волають: «Петрівна, ти здуріла? Куди тобі червоний? У нашому віці треба безцвітний, скромненький».”
― Олена Стяжкіна, Смерть лева Сесіла мала сенс

“Останнім часом вони не жартують. Дуже багато лиха, а буде більше. Їхнє бачення майбутнього – коротке. І вони звикли до того, що великого задуму не бачать і не побачать ніколи. Бабá і Шубін – печальні дива. Дива останнього шансу, останнього стрибка, яким можна подолати темряву, але не завжди виходить. Вони не підпалювачі, це Баба так, з розпачу й іноді. Вони пожежники стихійного лиха.”
― Олена Стяжкіна, Смерть лева Сесіла мала сенс

“Алексєй його звати, срака ти мотика, скуйовджена пика – відповіла тітка Таня.
Саме цими словами. Перекладати їх не випадало. У новому «русском мірє» Донецька, як, зрештою, і в старому, у магазинах ніколи не продавалася «свєкла». І «свьокла» теж ні. Їх просто неможливо було ані купити, ані навіть замовити продавчині. Тільки буряк. Ну й срака-мотика.”
― Олена Стяжкіна, Смерть лева Сесіла мала сенс