Status Updates From Маґнат

Знаю, що вони мені сказали б, і що я скажу їм. Знову неправду, бо правда не щадить, правда немилосердна, світ перевертає, руйнує.

Ніщо так не наближає нас до смерті, як втома від життя.

І смуток, що я побачив у його очах, дещо сказав мені про те, якою обтяжливою може стати вірність, коли вона триває безкінечно.

На роздоріжжі кожен тебе тягне з собою, і ти врешті йдеш з кимось, хто обіцяє не полишати тебе, дбати про тебе, а потім лишає тебе самого в пустелі.

Бо кожне його слово я приймав на свій карб, а котре не пасувало, посилав до того, хто лежав у бронзовій труні з заклепаним віком. Се — моє, а се - його, а се - нам обом.

Сніг наче стара шкіра сповзав з гір і зникав у ріці.

Таки правда, що вечір серце живить, а ранок - розум.

Був би я молодий... Та був я вже молодим, був. Життя - не книжка, не перепишеш.

але нема такого, щоб один світ згинув, а іншого не було

Як не можеш відкрити душу перед кимось, значить, Господь тебе застерігає, і треба Його слухати.

Як не хоче хтось учитися, то силою не навчиш. Як нема розуму від батька-матері, то чужий не приліпиться.

Але йому не вистачало любові, тієї простої, що належиться нам усім від народження і яку так приємно віддавати потім.

Я мчав кудись, наче віз, пущений з гори, і недалеко вже був той час, коли мав врізатися в тин чи булькнути в ополонку.

Може, й справді се одне ціле — життя і смерть. А може, слово життя взято з однієї мови, а слово смерть з іншої, але означають одне й те саме.

Коли відвертаєшся три роки від рідної матері в церкві, може, й здобуваєш багато, але губиш у собі милосердя. Слово се ніби і є, проте в нім самі лиш звуки, смислу нема.

нуртувало життя як весняні води — мутні і радісні, несучи згубу й тішачи натуру майбутнім розвоєм.

Бог сотворив чоловіка, чоловік сотворив диявола, а кого сотворив диявол?...

моє життя котилося колесом з горба, зчиняючи дедалі більший гуркіт.

— […] Але про те, що побачите зараз, прошу нікому не розказувати.
— Хоч би й хотів, нема кому. Не маю приятеля, ті, що були, згинули в битвах, - зітхнув я. — А неприятель того не вартує, аби з ним чужими таємницями ділитись.

Я міг би про се спитати ясновельможного, бо був він ученим, а вчений чоловік завжди знає відповідь, не конче вірну, але гарно вбрану в слова.

Знову те болото! Весна починається з нього, у переповненій водою землі проростає життя. Чому ж тоді усе пусте й неважливе називають болотом?

Я став у сінях, хоч там страх як було зимно, щоб у мені визріла парость думки, але вона десь вовтузилась, шпорталась, дряпала мені серце.

Тому прагнув помогти мені, щоб зменшити мій біль і розпустити неприкаяність, як сіль у воді.

Не можна журитись за тим, що вже тобі не належить.

Певно, тому люди з великою вірою йшли в пустелю чи пущу, аби ніхто не заважав їхній вірі рости вгору і в боки. І ніхто з них потім не вертався.

Але тепер, сидячи в порожній церкві поночі, слухав, як дріботить дощ по гонті, і відчував, що моя віра не така вже й слабка. Просто тісно їй і хоче вона пливти туди, де ніхто не був, і за се мене осудять.

У сьому світі держатись можна лише в пустелі, де не орють і не сіють, бо на піску нічого не росте, лише гаддя повзає і леви ричать.

Опівдні світ завмирає, наче вагається, куди йому йти: чи далі, чи, може, вернутись назад.

Коло брами ніхто не сторожував, і се також мене
здивувало, бо покладатися на Божу ласку в сьому
світі можуть лишень цілком темні люди або ж бла-женні.

бо гори дають нам змогу дивитися на світ очима птахів, а болота — очима змій.