Status Updates From На повну пару

мовив Ветінарі настільки доброзичливо, наскільки це взагалі можливо, коли в руках у тебе розжарена кочерга, а сам ти — Ветінарі.

— Ґраґ. Бився люто, та не скорився, обравши смерть замість ганьби... тож я пішов йому назустріч.

Тут усе зводилося до того, щоб розпізнати: хто свій, а хто чужий — і позаяк своїх було значно менше, чужі одразу впадали в око.

[Вона] здавалася невинною, як та гора, що роками лише трохи димить, а потім одного дня перетворює цілу цивілізацію на експонат художньої інсталяції.

Перечепиполе — це як перекотиполе, тільки ледачіше. Власне, цією назвою сказано все, що варто знати про Гамуван.

Можна довго заперечувати факти, але рано чи пізно вони, мов змія, розвернуться і вжалять.

Гнів — це зброя, яку слід загартувати, плекати й ужити лише в ту мить, коли вона принесе найбільшу віддачу.

інші загадкові делікатеси і, на жаль, чимало способів стати за короткий час дуже щасливим, а потім дуже мертвим.

Мушу сказати, я дійшов висновку, що коли постійно підставляєш іншу щоку, тебе й далі битимуть по обличчю.

Якщо носити ненависть на язиці надто довго, то потім вже й не знатимеш, як її виплюнути.

З гуркотом пролетів зустрічний потяг. Звідки? Куди? Мокр уже навіть не намагався вгадати. Коли надто довго подорожуєш залізницею, поступово перетворюєшся на філософа, хоч і, визнавав він, дуже посереднього.

Неспокій купчасто-дощовою хмарою збирався над його головою в очікуванні, коли ковадло богів упаде на нього за першої-ліпшої можливості.

В теорії тривожитися слід було тоді, коли щось ішло не так, але інтуїція Мокра завжди чомусь умикала тривогу, коли все було надто добре, щоби бути правдою.

Чому саме це варто було робити, ніхто, певна річ, не питав: що ви хочете — наука... А ще й студенти.

Ми перебуваємо у потягу, що мчить серед дикої місцевості, де може статися будь-що. І, знаєте, щось може статися зовсім скоро, якщо не отримаю відповіді.

Насправді ж лишалося тільки сподіватися й вірити, що багато тямущих людей зробили багато тямущих речей тямущим способом, а потім ще не раз перевірили, чи все гаразд.

І після приємного вечора з Коханною Красою що могло бути кращим, аніж прокинутися о третій ночі від того, що тебе будять палацові гвардійці? Відповідь, звісно ж, — усе, що завгодно, подумав Мокр.

Місцеві трохи видобували копалини, трохи — лісникували та рибалили, але загалом справля-
ли таке враження, що не для того вони оселилися у глушині, щоб ними цікавилися.

Гарантовано без хробаків! І дарує здоровий сон, а якщо прокинешся зранку — будеш як огірочок! Гарантія! Чиста правда, ніц кращого нема!

Фіні кліпнув. Світ змінився. Якщо не встигнеш усвідомити це — світ перекине тебе догори дригом.

- Не треба розповідати мені про проблеми. Лише про рішення. Хоча ні — про рішення теж не треба. Просто зробіть.

Приємно бути тираном)

Сама концепція другої години ночі була абсолютно чужою для Мокра за своєю природою. Друга година ночі могла трапитися з кимось іншим, але не з ним.

Є в слові «гадаю» (а тим паче в його місцевому варіанті «тако мислю») щось незатишне, що залишає у вусі неясне бажання почути щось конкретніше й не таке бентежне.

Якщо воно працює — хай собі працює, і краще не починати копатися в душі того, що, може, й справді має душу.

То було традиційне ґоблінське вітання-заохочення, і виникло воно не від добра:
якщо не стоятимемо разом, то ляжемо, кожний окремо.

За часів своєї хвацько згаяної молодості — та, якщо вже бути чесним, і не надто продуктивної ранньої зрілості

Коли ви раните нас, хіба ми не спливаємо кровʼю?* А якщо таки раните — то я, блін, вас самих пораню, хоч ображайтеся, хоч ні.

До того ж Ветінарі взагалі-то великий прихильник свободи. Хоча не обовʼязково моєї.