Status Updates From Cloud Atlas

I’ll think about if I want to return to this

Da ich gar nicht wusste, was mich erwartet, kann ich eigentlich nicht sagen, der Anfang habe mich „irritiert“, aber hat er 😂 Aber nach Seite 30 hat sich irgendein Schalter umgelegt und jetzt finde ich es soweit erstmal richtig klasse (@Phoenix wie weit hast du bei Versuch 1 gelesen, als du nicht rein kamst?)

& лише коли віддаватимеш остатній подих, ти зрозумієш, що твоє життя стало всього лише краплею в безмежному океані...
Так, а все ж — чим є океан, як не множиною крапель?

Вчені помічають рухи гісторії & злучають сї рухи у правила, що визначають злети & падіння цивілїзацій. Я ж мислю навпаки: гісторія не визнає жодних правил, тілько результати.

У свавільному мурашнику Гонолулу, де щодня прибувають & відпливають кораблі під усіма прапорами & з усіх-можливих країв, чоловік може змінити імя & життєпис поміж entrée & десертом.

Може, Індїянам островів Товариства & Чатемських направду краще би жилося «невідкритими» — але по відправі не дзвонять.

Істинна «раціональна смілість» була 6 відкинути сї фігові листки & визнати, що всі народи є хижатькі за природою, але білі хижаки, в спілцї з нашими вірними компаньйонами - хоробним пилом & мушкетами — суть зірцем хижацтва ра
excellence.

Іся жата живить наш Поступ — а чи з метою Божественною, чи дияволіч-ною, сього я не відаю. Не відаєте й ви, пане. Але мені огулом і байдуже. Я просто вдячний, що мій Творець поставив мене на виграшнім боції.

наша любов — чи то радше жага — до скарбів, злота, спецій & панування, о так, найпаче до милого нам панування, найкріпша, найпристрасніша, найбеззглядніша!

Я одповів, що так, я є старший нотар, достатньо компетентний для такого діла — та водночас, як видно, недостатньо старший, бо не смію од нього відмовитися.

Місцеві діти вже навіть не відають імен старих ідолів. Тепер тут самі щурячі гнїзда & сміття. Ото і є кінечне майбуття всякого вірування. Щурячі гнізда & сміття.

— Пан Юїнг подумає, що собі подумає. А завтра сяде на свій красивий корабель & забере своє думаннє з собою. А ми з тобою, пане Ваґстаф, лишимось тут & тут умрем. Надіюся, скоро.

Я подумав про те, що якби зневагу пані Ваґстафової до єї мужа закоркувати у фляшку, то се зіллє можна було б застосовувати замість щурячої отрути.

Поки не навернемо тих проклятих мурах, сі острови ніколи не будуть по-справжньому наші.