Status Updates From Роздуми про двадцяте століття

Amici a volte è proprio una lettura impegnativa ngl

А так думати ти можеш тільки тому, що саму систему вважаєш абсолютно справною. Ти став жертвою помилки правосуддя, але інші увʼязнені, безперечно, є злочинцями. Власний випадок ти сприймаєш як винятковий…

Річ не тільки в тому, що багато людей і далі вірили в систему, навіть зазнавши репресій у Радянському Союзі. Річ у тому, що здебільшого покарані були цілком упевненими, що сталась якась помилка.

Звісно, скаже західний спостерігач, люди не будуть отак зізнаватися в жахливих злочинах, якщо в обвинуваченні немає частки правди.

Парадоксально: що ліберальніший спостерігач, що демократичніша його країна, то важче йому зрозуміти поведінку Сталіна.

У Радянському Союзі теж були закони, але там проблеми могли виникнути в будь-кого, досить було записати його до класу ворогів.

Там були закони. Може, не надто приємні закони, але якщо ти не був євреєм, комуністом, інакодумцем, неповносправним чи ще кимось соціально неугодним, проблем із законами не мало б виникати.

Він належить до тих поодиноких інтелектуалів, яких ми згадували, хто на власні очі бачив найгірші сторони радянського проекту. І ось він прибуває до Парижа, де, як ти кажеш, про
таке говорити нечемно.

В антифашизму була бінарна логіка: хто не з нами, той проти нас. Це дуже ускладнило критику Сталіна, яка могла видаватись грою на користь Гітлеру.

Тож коли 1936 року почалися сталінські показові процеси, багато французьких інтелектуалів — і далеко не всі вони були комуністами — сприймали їх як робеспʼєрівський терор, а не тоталітарні масові вбивства.

Сталінізм у Франції розглядали насамперед як історичну головоломку: чи є Російська революція законною наступницею Французької? Якщо так, чи не слід боронити її від усіх зовнішніх загроз?

Франція ставилася до Радянського Союзу по-особливому: думати про Москву завжди означало думати водночас і про Париж.

але із соціологічного погляду має величезне значення, в якого Бога не вірять усі решта — або ще можуть повірити.

Людина не має позичати більше, ніж здатна повернути, але держав такі обмеження не стосуються.

те єдине, що фашистам вдавалося надзвичайно добре, — перетворювати розлючені меншини на великі групи, а великі групи на натовпи — тепер стало надзвичайно складним завданням.

У музиці, живописі, літературі, театрі, танці комуністи й фашисти з надзвичайною осторогою сприймали новаторство і творчу фантазію. У 1930-х радикали від естетики були однаково небажаними як у Москві, так і в Римі чи Берліні.

ХХ століття стане віком змін — таких стрімких, що тільки молоді й вільні мають шанс ухопити момент і не впустити його. Швидкість була визначальною: щойно винайдено літак і автомобіль.

Молодих людей обʼєднувало переконання, що тільки вони можуть оволодіти століттям.Ми хочемо бути вільними,стверджували вони,ми хочемо випустити глибинні енергії народу.У 1913 році було не розрізнити,чи це лівий сентимент,чи правий

У фашистів справжніх ідей немає. У них є установки. У них є готові реакції на війну, депресію і відсталість. Але вони не виходять з комплексу ідей, щоб потім застосовувати їх до світу.

Багато колег з історичного факультету патетично повідомляли, що з огляду на цей сумнозвісний есей будуть змушені голосувати проти мене. Як пояснив один із них, річ не в контроверсійному змісті, а в тому, що я «назвав імена».

Наші стосунки зародилися під нещасливою зіркою, і не тільки. тому, що змусили мене перетнути межу інтелектуальної чесності.

З іншого боку, я здобув докторський ступінь у двадцять чотири роки й почав викладати, коли мої ровесники тільки знайомилися з науковими керівниками, заохочувані шукати нові сфери зацікавлень і методи.

Я вивчав нову історію, тому що вона здавалася очевидним шляхом до інтелектуальної залученості й громадянського внеску.

Мене дратували вибіркові соціальні й культурні дані, якими заміщували традиційні контекстуальні чи політичні тлумачення важливих подій…

Багато років до того мій кембриджський викладач
Крістофер Морріс повчав мене (не без пафосу), що історик мусить знати, скільки коштувала свиня на щорічному ярмарку.

історик ніколи не має братися за первинні дослідження, засновані на джерелах, якщо не може забезпечити собі близький і тривалий доступ до архівних матеріалів.

Моя тема — економічні й соціальні витоки сільського соціалізму - розгорталася просто довкола мене. Як не глянь, мені було комфортно.

А він, по-своєму. зрозумівши моє вагання, підвищив пропозицію: то була моя перша й одна з найуспішніших спроб у мистецтві торгування.

Як то прийнято в американців, Вілліс озвучив річну зарплату. Я вагався: сума була настільки вищою за те, що мені платили в Кембриджі, що я засумнівався, чи правильно почув.

Атлантичний океан у ті часи був значно ширшим.