Maria > Recent Status Updates

Що він робить цілими днями? — питаю.
Влітку щось копає на городі, взимку сидить у кухні та дивиться у вікно, а взимку і влітку разом гнівається на всіх і на все.

Раптом собі думаю, що я дуже погана людина, що мене вельми дивує, бо мені вже давно здавалося, що війна стерла моральні розрізнення, що немає більше добрих і поганих людей, є тільки живі з мертвими.

Не знаю, що маю їй сказати, бо не знаю, нащо
повернувся в отчий дім.
Може, тому що колись та треба вернутися в отчий дім, хоч би й на хвилю. Кожного то чекає, може, мій час надійшов саме зараз.

Світ змінюється. Старий помер, новий ще не народився, форма світу мінлива, стала мʼяка, як розтоплена смола, мʼяка і густа.

тоді я ще мав уроки верхової ізди на вишко лі підхорунжих у Döberitz, але під час війни вже не було часу на такі джентльменські забави зі сві ту, що помер, задушений навалою заліза і чергами кулеметів

Всі ми знаємо, що кулемет змів кавалерію із бойовищ нашого часу, поки поширяться автомобілі, можливо, на битву ще доведеться їхати верхи, але воювати відтепер мусимо завжди і тільки пішо або в танку.

Я, зрештою, теж не є частиною нас. Не належу до нас. Також я не належу до них. Ні до кого не належу.

але самі слова зупинились на оболонці сну, в яку я ще був загорнутий, сну, в який я досі був занурений, німий, аж поки почув людський голос і зрозумів, що тону.

…крізь перший вірш продерся з великими складнощами і, може, саме тому так добре його запам'ятав, аж поки не вивчив напамʼять повністю, бо єдине, чого не бракувало на війні — то часу, окопи це передовсім чекання.

ніби лейтенант Покора заступив студента і репетитора Покору, подякував йому за вірну службу і вислав у ніщоту, перейнявши його тіло і тожсамість. Лише ти, Агнес, і спомини про тебе тривають непорушеними.

Смільо також мовчки приймав припущення, що йому належиться все найкраще.

Я чудово розумів, що я саме хтось такий. Не один із них, але частина народу, вибрана так, як годувальники вибирають найкращий молодняк із приплоду коней чи собак.

ти подумай, щоби поляки мали власну державу, то взагалі якась ексцентрична думка, то ж нація бунтівників, придатна лише до виступів проти влади, і то навіть у гарний, романтичний спосіб, але […] вони ж і не здатні до самоуправління,

Бомбардування Лондона завдавало йому певних
прикрощів, каже далі, бо ж, зрештою, провів у цьому місті кілька чудових років перед війною і завжди дуже любив англійців, але очевидно, що батьківщина завжди, завжди на першому місці…

з кожною розбитою шибкою я чую, як валиться старий світ, як валиться до руїн.

бо революція революцією, але Дитятко Ісус, як не крути, прийшов у цей світ, і випадає якось святкувати, в неї є трошки картоплі на салат, може, навіть настарає святкову гуску.

Я вже не людина, бо що в мені було людського - те вбили мої колеги в гімназі, те стало видресируваною в окопах твариною, а я знаряддя, можу бути вашим або чиім завгодно, але не залишайте мене бездіяльним.

Тепер я вже, очевидно, розумію, нащо нам карабіни і кулемети, але не знаю, як долання опору за всяку ціну має узгодитися з відразою до мордування людських істот.

Ти ж вивчав філософію, мусиш знати Геґеля і Маркса; звісно що знаю. Але для політпросвіти наших товаришів я мав би сам вірити в те, що їм розповідаю.

Йдемо, проминаємо газівню і костел на Weddingplatz, на розі з Dalldorferstraße хапаємося задньої платформи жовто-зеленого трамвая і підʼїжджаємо кілька зупинок, без квитка, зате з пістолетами.

Один світ помер, інший не народився, вихудлі люди навколо нагло поодинокі й самотні, позбавлені риштовання суспільного ладу, люди прагнуть того ладу, але ми прийшли його збурити.

Я особливо не зважав на стрій, поки не зрозумів, що стрій чинить людину, чинить її тим, ким вона хоче або може бути. Франтом я тоді не став лише через те, що мені бракувало грошей.

Я ні в що не вірю, відповідаю цілком серйозно.
Вірю, що світ — це хаос, що в ньому повно гучних слів і люті, що це геть безглузда казка дурня.

Але ж то не серйозна держава, то якась сезонна
державочка, відповідаю. Не може існувати поважної держави між Німеччиною і Росією.

Говорю іншим голосом, не з пихою, а може, і з пихою, з якою засуджений може перелічувати оруддя перебутих тортур.

… не має нікого близького, крім тебе, Агнес, але близькість із тобою — то близькість бритви і сонної артерії.

і я знаю, що то галюцинації, бо ти, звісно, могла би підноситись гола над берлінським тротуаром, але певно що не всміхалася б такому мені, з перебинтованою головою і спраглому милосердя.

Я густо переплетений жмуток розпачу, страху, самотости і розгублености. Наді мною немає Бога, немає Бога в мені, немає біля мене людей, немає людини в мені. Я не маю нікого.

І того б то мала мені допомогти, що її чоловік був із Шарлея, а я зі Шлезька, як і він?
Ну як хочеться комусь допомогти, то кожна підстава годиться, ні?

Не сказала мені відкоркувати вино, на що я трохи розраховував, бо хотів спробувати токаю, собі я таку дорогу пляшку нізащо не купив би.

(А ще тут трішки вище є якийсь дивне речення)