Maria > Recent Status Updates

Сон, що розслаблює тіло й душевні знімає тривоги,
Сплинув на нього.

Хай тебе сон легковійний огорне. То ж мука — на варті
Ніч всю не спати.

Так говорив він, у грудях стривожене лаючи серце.
І у слухняній покорі воно терпеливо надалі
Зносило все.

А серце гарчало
В грудях, немов над сліпими щенятами кволими сука
Грізно гарчить, на прохожих готова накинутись люто,

Тим часом служебні жінки, що й раніше
Любосні мали звʼязки з женихами, з кімнат вибігали,
Перекидаючись сміхом і жартами поміж собою.

За Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки
Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.

Зовсім, проте, неможливо без сну повсякчасно лишатись.

Сни ж, що до нас переходять крізь браму з точеного рогу,
Правди дотримують строго й на ділі здійсняються завжди.

Дві неоднакові брами для снів у нас є безтілесних:
Зроблена з рогу одна з них, а друга з слонової кості.
Сни, що крізь браму проходять різьблену з слонової кості,
Правду лише заслоняють, в облуду й оману заводять,

А серед ночі, як все у солодкому сні опочине,
Я на постелі лежу, а трепетне серце шматують
Гострого болю шипи і тривогу смутну нагнітають.

Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу!

Цікаво, що здебільшого цю фразу говорили боги, а тут її каже служниця Евріклея

Як женихів цих уславлених бог через мене здолає,
Навіть тобі, що мене згодувала, не буде пощади
В час той, коли я служебних жінок убиватиму в домі

Одіссея понесло

Швидко-бо в горі і злигоднях старіє смертна людина

В кого ж привітні чуття і сам він до інших привітний,
Славу про нього мандрівці широко по світі розносять
Серед людей, і багато хто хвалить його благородство

Адже люди у світі цім недовговічні.
В кого жорстокі чуття і сам він до інших жорстокий,
Смертні клянуть його всі, усякого лиха бажають,
Поки живе він, а вмре, то ще й поглумляться із нього.

Прийде сюди Одіссей ще сього року, в цей сонцеобіг,
Щойно цей місяць ізникне й новий йому вийде на зміну

Кожна сумує жона, й не такого утративши мужа,
Надто ж коли і дітей з ним родила, в любові зʼєднавшись,
А Одіссей, як казала ти, був до безсмертних подібний.

А вдовольнивши зажурене серце плачем многослізним,

Бачив також і хітон я блискучий на тілі у нього, Так він лиснів, як лушпиння тонке з цибулини сухої.
Ніжна й мʼяка ця тканина, немовби те сонце, сіяла.
Отже, на пишний хітон цей багато жінок задивлялось.

З цілого серця жалів дружину, що гірко ридала,
Та, наче роги оті чи залізо, були нерухомі
Очі його у повіках, — старанно він стримував сльози.

Так він багато брехні розповів, що на правду скидалась.

Та розкажи мені все ж, відкіля ти, якого ти роду?
То ж не із дуба ти виріс, як в байці старій, не із скелі?

Та й взагалі не гаразд без кінця сумувати,
Щоб ні з служебниць ніхто, ні сама ти мене не судила:
Плаває він у сльозах, вином-бо обтяжив свій розум!

Щоб мені смутком тяжким іще більш не наповнити серця
В спогадах тих. Занадто-бо я нещасливий. Не личить
Плакати й гірко ридать мені, сидячи тут, у чужому
Домі.

Стримай думки ці, замовни й нічого мене не розпитуй.

Не дам я без діла лишатись, хто збіжжя
З мірки черпає моєї, хоч був би й з далекого краю

Чи не бог вас якийсь підмовляє,
Вдосталь же всі підкріпились, розходьтесь тепер по домівках
Спати, як прагне душа. Та нікого, проте, не жену я

Ти ж і зухвалий занадто, й душею якийсь непривітний.
А що здаєшся самому собі ти великим і сильним,
То лиш тому, що навкруг тебе люди малі і нікчемні.

А женихам гордовитим Афіна тим часом не дуже
Стримання в їхні знущання вкладала, — хотіла, щоб більше
Смутку і болю у серці відчув Одіссей, син Лаертів.

«Зараз же, суко, піду і про все Телемахові мовлю,
Що говорила ти, й він розірве тебе вмить на шматочки!»