Maria > Recent Status Updates

Усі винятково гарні уривки, імовірно, їхня заслуга, а будь-які помилки майже напевно мої, допущені попри їхні найліпші зусилля мені завадити.

Письменницький розум схожий на барахольника, що стягує до себе чимало всілякого різного, і часом це різне належить іншим.

Марра подумала: «Мене оточують божевільні, і я їх усіх люблю, але, можливо, нам таки варто тікати».

— Не можна змусити когось робити те, що, на твою думку, для них найліпше. — Він помовчав, а потім неохоче додав: — Ну, можна. Але люди цього не оцінять, і найчастіше виявляється, що це було дарма.

— Їй варто бодай курей завести, — буркнула повитуха смерті. — Або город посадити. Безсмертя — кепська справа, але завжди можна використати його на повну.

Знову сходи. Яка радість.

— Але абатиса завжди казала, що більшість людей хоче, аби боги були достатньо близько, щоб за потреби до них можна було дістатися, але щоб вони не дихали постійно їм у потилицю.

Він перемінився в лиці. Маррі здалося, наче в його очах захряснулася віконниця.

— Гаразд. Я так бачу, затія безнадійна. Тоді я піду з вами, добре?

Трійця не те щоби тікала з міста, але й повільно вони не йшли.

— Ти не вірив у фейрі, але боявся їхнього кільця? […]
— Ми не віримо, і все ж не станемо вирубувати дерева з пагорба фейрі чи ночувати на ньому. Просто на той випадок, якщо там щось є, байдуже, віриш ти чи ні.

— Вона могла побажати нам безпеки, — […]. — Або хоча б щоб ми не виходили заміж за того, хто нас вбʼє.
— Могла, […] — Але батьки зазвичай проти того, щоб люди виголошували такі побажання на хрестинах, і навіть не уявляю чому.

—… А ваші правителі приймають виклики від незнайомців?
— Ні... — […]. — Ні, я майже впевнена, що не приймають.
— Добре. Це досить нерозумний спосіб обирати правителів, навіть якби це й спростило б наше завдання.

— Усі вигадують історії про свої гріхи. Часом, аби применшити їх, часом, щоб вони видавалися найгіршим, що здатний скоїти смертний.

—… Якщо по тебе прийде лисиця, матимемо справжню казку, і я почну хвилюватися
— Чому? — запитала Марра. — У казці я, можливо, матиму шанс
— Казки, — гірко озвалася повитуха смерті, — не шкодують спостерігачів. А надто старих жінок

Вона не казала розслабитися, і добре, бо ж до розслаблення було далеко

О, ні, сцена з зубами, що танцюють

— Як у вашій курці опинився демон?
— Як зазвичай. Я не могла помістити його в півня.

Запитання здалося їй дуже дурним, коли вона його вимовляла, і погляд повитухи смерті свідчив про те, що на слух воно сприймалося не ліпше.

— … Скажеш, якщо тобі раптом закортить когось вкусити.
— Є довгий список людей, яких мені кортить покусати, — трохи байдуже відповіла Марра.
Повитуха смерті пикнула.
— Гаразд. Тоді просто скажи, якщо захочеться ще й пожувати.

— Я не люблю мандрувати, не люблю виходити кудись, і тепер мені доведеться шукати когось приглянути за курми. А це все дурна затія, і, ймовірно, ми всі помремо.
— Але...

Ні, дитино, нездійсненні завдання дають для того, щоб їх ніхто не зміг виконати.

Складно боятися невідомого, коли це невідоме тримає курей.

Гнів помічний лише тоді, коли ти можеш бодай щось із ним зробити.

Вона не знала: плакати, лютувати чи зістрибнути із замкової стіни.

«То були пологи, от і все. Наприклад, коли народжувала дружина мірошника, вона погрожувала викласти чоловікові яєчка на жорна й розмолоти їх, якщо він посміє бодай ще раз на неї глянути».

Воно було закривавлене, зморшкувате й червонувато-сіре, а ще скидалося на щось, що радше хотілося закинути назад у пекло, окропивши перед тим святою водою.

врешті маля зʼявилося на світ, роззирнулося й розплакалося.
— Ти звикнеш, — сказала сестра немовляті й передала дитя Маррі, яка витріщилася на нього з неприхованим жахом.

Мертві не завжди лежать упокоєні, а надто королі, а ще вони не завжди схвалюють те, як їхні нащадки правлять королівством, тож піднімаються й бродять, невдоволені їхніми ділами. Тому тут так багато протягів.

З іншого боку, вона низького зросту, круглолиця й коренаста, а в історіях про привидів дуже рідко згадують про низьких коренастих жінок.