VertigoR > Recent Status Updates

Вже зі Вступу мені стає ясно: ця книга - якраз те, що мені потрібно! Бо я з числа тих, які його (сучасне мистецтво) "не доганяють".

"Вони не можуть зрозуміти, чому вважається шедевром річ, яку, на їхню думку, здатна зробити дитина. Глибоко всередині вони переконані, що це шахрайство, але з огляду на моду не дозволяють собі сказати про це вголос".

Вей-Вей, Гьорст, Кунс...я хочу вас всіх зрозуміти.

Наразі ця історія виглядає як такий собі гімн поколінню нещасних міленіалів. Хоча гімн - це сильно сказано, бо по факту мотив доволі невигадливий і простий

О боже, до такого фіналу я точно не був готовий!!

Найбільша революція у мистецтві відбулась з приходом ХІХ ст. й триває досі. Вражає те, як Ґомбріх максимально влучно описує цей драматичний етап в історії розвитку мистецтва: "Ідея про те, що справжня мета мистецтва - виражати особистість, могла утвердитися лише тоді, коли мистецтво втратило всі інші цілі".

Ох, як же мені подобається те наскільки класно Ішігуро пише діалоги своїх персонажів і те, як вони ведуть між собою розмову - так виважено, з гідністю та повагою один до одного. Це така рідкість - що в житті, що в книгах.

Фанфік на тему грецьких міфів. Не думав, що буде настільки нудно! Dnf

Традиція 2х лівих ніг і відкриття перспективного скорочення - найважливіше, що треба знати про мистецтво Стародавнього світу)
Ґомбріх розповідає про історію розвитку мистецтва надзвичайно цікаво і як ніхто інший

"Я думаю, щоб жити треба братися дуже молодим, бо потім втрачаєш усю свою цінність і ніхто не робитиме тобі подарунків".

Ще ніколи прості істини не звучали так зворушливо й мило...

" Місіс Лант" Г'ю Волопола. Я збентежений і зачудований водночас. Шо це взагалі було? Готична гомоеротика? Horror feminae? Чи пророцтво автора про власну смерть?

Усім дентофобам присвячується)
"Береніка" - поки найсильніше оповідання збірки. По - геній!

"Кінчики голок пташиного співу ниткою прошивають гущавину хащ". Ніби читаєш не роман, а хокку на кількасот сторінок

"- Тебе зґвалтували. Кілька разів. Троє чоловіків.
- І що?"
Залишки мого волосся на голові стають дибки від цієї історії. Це жах - всеоохоплюючий і нездоланний, концентроване зло, що виїдає усе живе зсередини, залишаючи лиш мертву оболонку...

"Будь-яку любов треба дозволяти". Читаючи нове видання цієї чудової книжки, розумієш наскільки цензурованим був її перший переклад.

"Скільки себе пам'ятаю я постійно почувався так, ніби не мав місця в реальності, так ніби мене зовсім немає..."
Одна з ключових характеристик Жака щодо власного самосприйняття.

Як і очікував, дуже меланхолійно: "..ця темрява не розвіюється, а лише густішає від думки про те, як мало ми можемо втримати в пам'яті, скільки всього поглине забуття, як із кожним згаслим життям світ все більше порожніє, бо історії, що самі не здатні пам'ятати вже ніхто ніколи не почує, не запише, не розповість..."