The Longest Night > Recent Status Updates

Отже, 2 пови: він і вона. Вони давно знайомі через месенджер, але не вживу. Дія в офісі. Вона - керівниця проекту. Поки постає тривожною, невпевненою в собі, надмірно контролюючою, глупуватою; не вміє спілкуватися та делегувати. Неприємна, але жива персонажка. Може, далі краще. А от він, вперше побачивши її наживо, одразу думає про її сексуальну (не)привабливість. А потім питають чому я недолюблюю чоловіків

Дуже повільно просуваюся. Текст дуже густий. Якщо герой читає книжку, всерединкнижки, то нам дають абзац з цієї книжки. Як ідея цікаво, але мені бракує зацікавленості в цьому світі, щоб читання йшло веселіше.
І мапа в книжці позбавлена сенсу. Не можу знайти на ній топонімів з тексту.

Романтика мегарандомна, меганепотрібна і я не можу в неї повірити.

"На цю ніч нам краще відкласти розбіжності і відпочити". Господи, як же кострубато

Кісенна стала Кіссен. Скоро доживусь, що нічого перекладного не купуватиму

Також загадка мандрівного пельменя: то останній віддали богові, то його з'їли посеред походу. Чи редактори вимерли як вид

Не знаю, чий косяк: авторки чи перекладачки, але треба знати, що кролики та зайці — різні тварини, і не можна чергувати цих два слова просто для уникнення повторів у тексті

Побачим, як піде далі і що там в наступних книжках серії. Зараз бачу як великий потенціал, так і низку місць, де треба покращення. Ще як завжди, питання до перекладу.
Особливо щодо інклюзивності. Буду повертатися уважно вичитувати, щоб вписати у відгук. Бо здається, там є жирний ляпсус щодо крісла колісного.

" March sniffled and sneezed to its rainy, miserable end" — ну краса ж

Рохкаю
Petrified blob це прекрасно

ГГ ниє друзям та братам та потенційному лі про булінг, вони навіть вдаються до кроків, які мають покращити її становище у вузі (досить... цікавих). А проте чи цікавиться вона ними? Ніт. Якби хоч трохи було показано, що гг не така егоїстка, було б краще. А так побутовий расизм та оця черствість до "своїх" мене видратувала.

І тутечки почалися мої проблеми з гг: вона ненавидить ікаралів, бо так її виховали, вона остерігається інших рас, бо ті вже налаштовані до неї вороже через її походження. Але вона лицемірно співчуває діткам та тим представникам "інших", що не висловлюють до неї ворожості.
Крім того, гг має 3 (?) брати та 2 подруги, і тут у мене найбільша претензія до неї.

Але все не так просто, тому що існує купа обмежувальних законів для не-людей, упереджень та іншої нечисті. А тут ще й гг з дикого краю. Ця вся не-людська тусовка її не сприймає - завдяки її бабці вони втратили що мали, і зараз їхній статус нижчий за людей. Розпочинаються сцени шкільного насилля - бо як не пхнути в багно внучку, ну якогось путіна, якщо більше не можна.

Гг виросла у вкрай релігійній країні, де носять чорне, бояться "гріха" та демонів, породжених ним, а також страждають на люту ксенофобію.
Зате в столиці іншої країни, де саме той вуз розташований, ще той мультикультуралізм, включно з тим, що дві демониці навчаються разом із людьми та купою інших рас.

Між дядьком і тіткою суперечності: тітка хоче заручити внучку знаменитості із хлопом із хорошої сім'ї, а дядько хоче, щоб гг спочатку вивчилася якійсь професії. Сходяться на тому, що після завершення навчання в столичному уніку гг може заручитися.
Тітка забирає її до цивілізації, гг вступає до вузу, а заодно дізнається який великий світ.

Звісно, на момент історії бабуся гг - та сама Чорна Відьма, яка вирішила долю війни, мертва. Як і її батьки.
Героїню до 17 років виховував дядько у віддаленій сільській місцевості, де вона займалася хатніми справами та виготовляла скрипки. В книжці до неї прибуває інша родичка - тітка. Вона - протилежність дядьку - вона активна політикиня.

І всі ці істоти мають давню історію взаємних ворожнечі, війн, експлуатацій, принижень, спроб у геноциди та інших милих звірят.
На момент історії люди "на коні": у війні з демонами вони їх розбили і встановили власні порядки: люди головні, інші раси їх терплять та піддаються їхнім законам - принаймні, на людській території.
Перемога відбулася завдяки бабусі гг.

Наче цього мало, в світі є магія і походу цілком реальний бог а-ля старозавітний, та поняття гріха. І наче *цього* мало, є звичай, за яким у підлітковому віці (13-19) років дітей заручають, від чого на їхніх руках проступають типу як татуювання. І от якщо жінка "согрішить", то в неї народиться оте демонічне дитя-ікарал: її раси, але з крилами кажана.

Починаю нотувати для майбутнього відгуку, щоб нічого не забути. Отже, якби я цю книжку обирала по відгуках на Ґудрідзі, то нічого не зрозуміла б - здається, книжка зачепила американські расові мозолі.
Коротше, є фентезі-світ, де мешкає 1000 і 1 раса: люди в парі держав, ельфи, кельти, уриски, дракони і ще всяка велика і мала нечисть. А також демони - ікарали чи якось так.

Неприємне враження поки. Троп вимушених заручин мене лякає, аж хапає за горло. Це відчуття безвиході, що з'являється з перших сторінок. Одразу псує все враження. Далі просто нудно, не зрозуміло, чому героїня то активно діє, то повністю підкорюється обставинам. Так збоку бачиш, що і там, і сям можна було б діяти активніше. Середня частина дуже нецікава, на відміну від гг, не розумію її ставлення до різних людей

Глибоке занепокоєння

Яке ще скигління мух

Да прямо таки конвеєрні стрічки у фентезі з мечами. Ну я розумію, що перекладач вчився на перекладача, але в шкільній програмі є точний рік винайдення конвеєра. І є причини, чому конвеєр не виник у середні віки

Чує моя дупа, що "всеможливий" це калька

ЧОМУ ДЕЗЕРТИРИ У ВІЙСЬКОВІЙ ФОРМІ

"Просто штрикнув мечем усередину його тіла, біля шиї". Чел, а нічо, що там одні кістки "біля шиї"?

При ударі меча об меч по зап'ястку гг "пробігли дрижаки". Він не змерз і не видно що злякався. Це не дрижаки мали бути. Це може затремтіла рука від напруги або оці болючі голки від удару (навряд). Але не дрижаки.

Чому горло нападника не прикрите? Він типу в "легких латах". Вот із ці лати - невідомо. З алюмінію, чи що.
І чому нападник, достатньо заможний, щоб мати меч і лати, наскільки тупий, що біжить "з ревом" вночі на хрін зна кого, ще й високо задерши меча. Щоб що. Його ж учили фехтуванню. Мали б відучити від такої очевидної дурні.

Автор не може визначитися: то пам'ять очей чи пам'ять м'язів чи що за курва перетворила гг на майстра меча на рівному місці. І чи він не небіж Флеша. Бо виходить, він і пам'ятає, і прораховує, і час уповільнюється для нього без зовнішніх стимуляторів, та ще й техніка не "шкільна", не дуельна а чисто для м'ясорубки. Садденлі таке Марті С'ю