Iva > Recent Status Updates

Тут явні 3.5/5

навіть краще, ніж пам'ятав, хоча й не без нюансів. можливо, коли доб'ю перечитання серії зроблю загальний допис

Треба наздоганяти, бо он НКБ анонсували, що цьогоріч буде відразу шоста й сьома...

Починається бадьоро, хоча з незвички розжовування термінів у примітках підбішує. Концепт соціяльного експерименту із "попередньо пристосованими" в гнітючій глибоководній ізоляції - топ

Три речення про враження.
1. Розтикати у сюжеті більше роялів, гадаю, було б складно.
2. Якби в мене були гроші, можна б було грати в алкогольні гру й хряпати шот щоразу, коли у тексті з'являється слово "попіл" (можна б було з "метал", та це якось надто просто веде до алкоголізму).
3. Це все ще не обіцяні фентезійні "Друзі Оушена".

(агляд буде на

Бажаєте спробувати Воллеса і не грузити себе найвідомішим "Infinite Jest" на кілька тисяч сторінок? Ця збірка зокрема є есенцією Воллеса, що пробиває читацький нюх на модерн майже кожним оповіданням. Не всі вони добрі, та "інкарнації", наприклад, є взірцевими і одними з найкращого, що я читав цього року

Обожнюю людей, що складають "топи високого сай-фаю". Раніше там був Воттс зі "Сліпобаченням" та "Трилогія про Пам'ять Землі", тепер я вичіпив звідти книгу Стівенсона, щодо якої одразу знав, що це спекулятивний фікшен, а не сайфай. І то добрий спекулятивний фікшен, та більше скажу, як все ж завершу книгу

І вже від самого початку "Занулення" подобається мені навіть більше за "Нейроманта". Бо ж саме на початку має неквапний та образний опис світу із гарним знайомством із персонажами

Величезна подяка Фраю, що виносками та роз'ясненнями намагається не дати читачам не розгубитися у генеалогії героїв

Перші кілька оповідань - відірви та викинь. Воно і зрозуміло, бо ж подані вони у хронології написання. Завжди цікаво, як змінюється майстерність письменника із часом, що у короткій прозі відстежити значно легше.
Сказати, що в Діка краще, романи чи оповідання, не берусь. Бо це далеко не те саме, що сказати: "вареники він ліпить краще, ніж варить борщ".
Особисто для мене це поки як два абсолютно різних Філіпа К. Д.

Боги, як воно тягнеться. Загалом, навіть подання експозиції через "а тепер перекажи малому наш план, бо я йому довіряю" є найжорстокішим з кліше. Та ж на те Герберт і є класикою, напевно. Поки що можу лише сказати, що почуття в мене від "Дюни" дуже змішані: прекрасні моменти зламу персонажів межують тут із нарочито фіговими внутрішніми монологами, а подання світу шкутильгає через купу жанрових штампів

Читав класі у дев'ятому, тож оце і взявся вдруге.
Досі не розумію, чому саме житель Р'льєху став аж настільки культовим, бо ж це є раннім у будові всесвіту твором, одним з тих, де епітет "циклопічний" ще можна зустріти раз на два абзаци
Та й расизм у зображенні культистів - річ, якої я не помітив вперше

Звісно, я знав зв'язку формату заздалегідь з численних оглядів, та ж інтрига все одно зберігається.
Та ж ця книга після "Нью-Йоркської трилогії" - це як побачити "Дісней пікчез представляє фільм Девіда Лінча" на початку "Простої історії"
Побачимо, що там далі

Поки все так спокійно та розмірено, що вже зараз передчуваю, наче от-от будуть грім та блискавиці, злам ідентичності та оце все. І це навіть зі знанням наперед, що передчуття це є марним.