Marta Oliynyk’s Reviews > Марта з вулиці святого Миколая > Status Update

Доки мама кличе на вечерю, дитинство триває і ніщо не може його обірвати.

А я думаю, що справді є такий гранат, що коли зʼїдаєш його — розумієш, що почалося доросле життя. І ви з мамою однакового зросту, а потім одного дня бачиш, що ти уже вища за неї. І помічаєш у тата сиве волосся на скронях.

«Серед нас і біля нас багато ангелів. Це добре, що ти їх помічаєш, Марто»

Немає нічого кращого в житті, ніж поцілувати свою маму у похмурий лютневий день і відчути запах конвалій і весни.

Мені хотілося знайти винних у моєму нещасті. Бо я був безмежно нещасливий.

«Ти отримаєш все, що тобі потрібно, Марто. Не бійся стукати. Не бійся шукати».

Колись я думала, що хмари — це подушки, на яких спить Бог. Уночі. А вдень розвішує їх по небу, щоб вони провітрились. А коли небо безхмарне, то Бог у ті дні дуже зайнятий і не має часу займатись подушками.

Сонячний промінь сліпить очі. У являю, що це не промінь, а золота нитка. Її можна намотати на палець - як золотий перстень. А можна змотати її у клубок.
Теплий золотий клубок.