The Museum of Abandoned Secrets Quotes

“Taking cruelty for strength is the most common mistake of youth. Youth only knows life by the intensity of its own feelings—a continuous explosive fortissimo with a foot on the pedal. Youth knows nothing of that supreme sensitivity, the true sensitivity of the strong that denies cruelty; youth has no inkling of the force with which a barely audible pianissimo can strike under your heart.”
― Oksana Zabuzhko, The Museum of Abandoned Secrets

“Where exactly does it come from, I’d like to know, this ineradicable attitude of superiority toward the past? This stubbornly dumb, can’t-kill-it-with-an-ax conviction that we, the now, critically and categorically know better than they, the past. Is it from the mere fact that their future is known to us, that we know what happens? (Nothing good.) It’s much the way we treat small children— pedantic and permissive at the same time. And we always think of the people of the past — just as we do of children — as being naïve in everything from their clothes and hairstyles to their thoughts and feelings.”
― Oksana Zabuzhko, The Museum of Abandoned Secrets

“That's what we've been taught, this is the underpinning of all European culture-this firm belief that there are no secrets that won't sooner or later come to light. Who was it that said it? Jesus? No, Pascal, I think it was… so naïve. But this faith has been nurtured for centuries; it has sprouted its own mythology: the cranes of Ibycus, manuscripts don't burn. An ontological faith in the fundamental knowability of every human deed. The certainty that, as they now teach journalism majors, you can find everything on the Internet.

As if the Library of Alexandria never existed. Or the Pogruzhalsky arson, when the whole historical section of the Academy of Sciences' Public Library, more than six-hundred thousand volumes, including the Central Council archives from 1918, went up in flames. That was in the summer of 1964; Mom was pregnant with me already, and almost for an entire month afterward, as she made her way to work at the Lavra, she would get off the trolleybus when it got close to the university and take the subway the rest of the way: above ground, the stench from the site of the fire made her nauseous. Artem said there were early printed volumes and even chronicles in that section-our entire Middle Ages went up in smoke, almost all of the pre-Muscovite era. The arsonist was convicted after a widely publicized trial, and then was sent to work in Moldova's State Archives: the war went on. And we comforted ourselves with "manuscripts don't burn."

Oh, but they do burn. And cannot be restored.”
― Oksana Zabuzhko, The Museum of Abandoned Secrets

“Дитина — вона ж відчуває так само, як дорослі, тільки пояснити того не вміє. Ніби мені відкрилися нараз усі ті "секрети", що ми наробили, а потім покинули й ніколи більше до них не навідувалися, — як вони всі й далі лежать там, у землі. Всі наші запечатані дружби, сльози, клятви… Наші маленькі життя, накриті скельцями, — як експонати у мами в музеї. Такий величезний музей покинутих "секретів". А люди по ньому ходять — і навіть не здогадуються, що він там, у них під ногами…”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“The city hung on him, weighed him down with stone on all sides; it clung to him with the tar of dozens of eyes he could see, and hundreds more he couldn’t. Lord, how much easier things were in the forest.”
― Oksana Zabuzhko, The Museum of Abandoned Secrets

“Sometimes I get a bit scared—love generally is a scary thing, happy love no less than unhappy, only for some reason no one ever talks about that.”
― Oksana Zabuzhko, The Museum of Abandoned Secrets

“Ось чим різниться подружжя від усіх, хай би яких вольтанутих кохань і закохань: воно включає обов`язковий обмін привидами”
― Оксана Забужко, Музей покинутих секретів

“That’s what cell phones are for—to mask our rapidly progressing helplessness vis-à-vis the real world when we find ourselves face to face with it.”
― Oksana Zabuzhko, The Museum of Abandoned Secrets

“Буває, й доволі часто, що нам одночасно спадає на думку те саме, одне перебиває другого: от-от, я власне це й подумав/подумала, — і ми мимохідь тішимося, мов відкрили в спільному домі ще один несподіваний закамарок, але, гадаю, якби в цю мить розійшлися по кутках і спробували викласти хід тої думки на папері, а потім порівняли, то з певністю виявилось би, що думали ми зовсім не те саме — а всього тільки про те саме, різниця очевидна.”
― Oksana Zabuzhko, The Museum of Abandoned Secrets

“От цікаво, ну звідки, спитати б, у нас оця невитравна зверхність у стосунку до минулого, оце невідволодно-тупе, не переломиш, переконання, буцімто ми, сьогоднішні, рішуче й категорично мудріші за них, тодішніх, — на тій єдиній підставі, що нам відкрите їхнє майбутнє: що ми знаємо, чим вони всі скінчать?..”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“в глибині душі мій батько завжди знав за собою, наче потаємну стидку недугу, оцю саму, хай їй абищо, «гамлетівську-нездатність-дорішучих-дій-при-виді-торжествуючого-зла», — і вона-то й штовхнула його, коли зло проїхалося можновладним тараном майже впритул, замість відсторонитися, — ринутись навперейми, і потім знову й знову кидатися під колеса тої самої машини, щоразу повторно відвойовуючи в себе самого право на самоповагу…”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“коли роками носиш у собі щось таке, з чим не можеш жити, часом буває легше розбитись об воду, ніж перестати стрибати.”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“Якби ж то знаття, де закінчується «тоді» і де починається «тепер». І до чого ж сліпа ця рятівна людська віра в те, що між ними існує чіткий вододіл. Що досить усього тільки перегорнути сторінку, почати нове літочислення, змінити ім’я, паспорт, герб, прапор, зустріти й покохати іншого чоловіка, забути все, що було, і ніколи, навіть наодинці з собою, не згадувати про мертвих, — і минуле зробиться нечинним. А вододілу нема, і минуле суне на тебе з усіх пор і щілин, мішаючись із теперішнім у таке нерозліпне тісто, з якого вже спробуй вибрьохайся. А ми й далі тішимо себе дитячою ілюзією, ніби маємо над ним владу, бо можемо його забути. Наче від нашого забуття воно кудись зникне.”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“...і тільки ніша планкодержиці ("як же я тепер буду жити, вона ж мені планку держала…"), — тої, кому таскаєш своє життя, як учительці щоденника на оцінку, й маєш за те чисте сумління й здоровий сон, — ця надзвичайно важлива в житті кожного вкраїнського мужчини ніша зостається у Вадима незаповненою, і в тому місці він мусить відчувати постійний дискомфорт.”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“Може, це і взагалі є найелементарніша суть Любови — людина, яка живе поруч із тобою і все запам'ятовує по-іншому. Таке постійне джерело подивування: світ не просто — є, світ щохвилини тобі дається — досить лише взяти її за руку.”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“Можна було, звісно, списати на те, що в шоковому стані люди й не таке верзуть, а надто мужчини, — що вдієш, ну не вміють вони ні родить, ні хоронить, ці найтяжчі й найбрудніші життєві роботи призначено жінкам...”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“Порівняй, у наскільки сірішому світі зростали ми, (...) який був у нас змалечку лютий голод на барви — пригадай, що колекціонувалося з найбільшим запалом? Фантики, кольорові обгортки від цукерок, — чим яскравіші, тим же рідкісніші були!”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“життєвий успіх узагалі, як ніщо інше, розвиває в людях добродушність — ту поверхову, літеплу, як температура тіла, котра не пропускає жодної аґресії, щоправда, й співчуття не пропускає також…”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“життєвий успіх узагалі, як ніщо інше, розвиває в людях добродушність”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“Знаєш, що я оце собі подумала? Що жінки взагалі менш піддатні на забурення політичного клімату — вони влізають у капронові панчохи, а згодом і в дефіцитні колготки, і зосереджено розгладжують їх на нозі, геть невважаючи ні на вбивство Кеннеді, ні на танки в Празі, і тому насправді обличчя країни визначають чоловіки — принаймні тієї, що була.”
― Оксана Забужко, The Museum of Abandoned Secrets

“ми й далі тішимо себе дитячою ілюзією, ніби маємо над ним [минулим] владу, бо можемо його забути. Наче від нашого забуття воно кудись зникне”
― Oksana Zabuzhko, The Museum of Abandoned Secrets

“And Golgotha,” he utters, barely audibly, “is, among other things, death for the sins of others. Also, you could say, a way of tidying up, of leaving things clean. Someone has to do it when too much stuff piles up. A way of purifying the system, according to the law of large numbers: many, many small Calvaries...”
― Oksana Zabuzhko, The Museum of Abandoned Secrets