Хто ти такий? Quotes

“Діти, такі вже дорослі, такі незалежні, але від того ще більш незахищені та вразливі. Ростуть без тат, виростають, наївні у своїй жорстокості, говорять образливі речі, йдуть із дому, повертаються, змерзлі й зголоднілі, але ні, не вибачаються, зачиняються у своїх кімнатах і похапцем проживають своє дитинство, ніби далі на них чекає щось краще.”
― Artem Chekh, Хто ти такий?

“Коли тобі п'ять, ти можеш сховати весь світ у сірникову коробку. Всі навколо люблять тебе, і ти несеш цю любов, ніби зловленого в лопухах жука. Він весь твій, твоя влада над ним абсолютна, й лише тобі вирішувати: відпустити його чи довго й зосереджено відривати йому лапки і крильця.”
― Артем Чех, Хто ти такий?

“Навколо розвалювалися сім'ї, осипалася країна, догнивали багаторічні устої й дотлівала ще минулорічна упевненість у хлібі щоденному. Жити надіями стало нормою.”
― Артем Чех, Хто ти такий?

“Мар’яна гримнулась на землю, зачепивши головою вкопану покришку. Так і лежала, розгублена, розтріпана і нерухома у своєму блакитному платті й чорних лакованих лодочках, намагаючись повернути збите дихання. Її очі наповнилися водою. Тимофій підбіг до неї, присів поруч. Дивився, як вона лежить, не знаючи, чим допомогти і що сказати. І тоді щось наче вжалило його: або зараз, або ніколи, подумав він і завалився на неї, мов на надувний матрац, намагаючись поцілити своїми губами в її губи. Мар’яна не одразу второпала, що відбувається, однак, отямившись за кілька секунд, впилася йому долонею в обличчя, відпихаючи його від себе.
[...]
на третій день з’явилася Мар’яна. Переступала з ноги на ногу біля хвіртки, боячись зайти, й тихим здавленим голосом кликала Тимофія. Він вийшов до неї. Стояв навпроти непорушно, ніби двієчник перед завучем. Стояв і дивився. І вона стояла і дивилася на нього. Був пізній ранок, залишки роси виблискували у траві, між кущів смородини і барбарису пурхали бабки, на сусідських городах пістріли згорблені спини.

— Вибач мене, будь ласка, — сказав урешті він, бо ж, урешті, мав щось сказати. І навіщось знову ляпнув: — Я думав, ти теж хочеш.

— Хочу, — сказала Мар’яна. — Просто тоді мені було боляче. Погуляємо?”
― Artem Chekh, Хто ти такий?

“Тоді єдиним його бажанням було, аби це тривало вічність, не губилося у бруді й іржі міста, не тануло у гучних натовпах і задушливих шкільних класах, не стікало до темних міських колекторів. Але щойно ти встигаєш про це подумати: про млість, про вічність і про солодке розжарене повітря, - як на тебе звалюються важкі брили рутини і відповідальності, ти борсаєшся під ними, щосили намагаєшся заковтнути якомога більше повітря, проте легені стискаються під тягарем, мов металобрухт у пресі, і ти вже нічого не можеш, хіба падати на дно і плакати. Іноді нічого не залишається, окрім як плакати. Особливо, коли тобі одинадцять.”
― Артем Чех, Хто ти такий?

“Йому хотілося виговоритися, виплакатися, вивергнути з себе пережите, здати все те під розпис, ніби табельну зброю, й забути, як погано вивчений урок.”
― Артем Чех, Хто ти такий?

“...Працювали на фабриках, що вже майже нічого не випускали, крім важких індустріальних стогонів.”
― Артем Чех, Хто ти такий?

“Згадуючи Старого Петра, Фелікс особливо любив розповідати про один епізод, підкреслюючи ним чесність і принциповість батька. Хоча яка може бути чесність у гебнявого, додавав він, але однаково розповідав.”
― Артем Чех, Хто ти такий?